«Ой ішов козак, ой ійшов бурлак…»

Микола Костомаров

Ой ішов козак, ой ійшов бурлак

На той бік Самари;

Там жили тоді по балках-тернах

Самарські лугарі.

Ой нема в його роду-племені,

Ні батька, ні неньки,

Затомилося, зажурилося

Козацьке серденько.

Ой ішов козак, ой ішов бурлак

Та через долину;

Та й зустрів же він пізно ввечері

Хорошу дівчину.

Ой і став козак, ой і став бурлак

З нею розмовляти,

Стало тяженько, стало важенько

Її покидати.

Ой зайшов козак, ой зайшов бурлак

За густії лози,

Ой облили же та дівчиноньку

Дрібненькії сльози!

Опинивсь козак, опинивсь бурлак

У чистім роздоллі,

Та й вздихнув же він, та й заплакав він

Об тяжкої долі!

У зеленому лузі темному

Бурлак проживає,

Всіх цурається, всіх ховається,

Сам смерті бажає.

Гірко жить тому, хто на світоньку

Із щастям не знався;

Гірше жить тому, хто пізнав його

Й зараз відцурався.

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Костомаров M. І. Твори: У 2 т. – К., 1967. – Т. 1. – С. 85.

Датується: 23 листопада 1841 p., Харків.

Подається за згаданою копією О. О. Корсуна (Центральна наукова бібліотека АН УРСР, ф. XXII, № 2, арк.: 5 звор. – 6 звор.).

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 101.