Зозуля

Микола Костомаров

Не сходило ясне сонечко,

Щось стукало у віконечко,

Віконечко одчинялося,

Я, молода, дивовалася,

Я, молода, як ягода.

Прилітала дрібна пташечка;

Чи то пташка-щебетушечка,

Чи козаченькова душенька?

Ой устану я ранесенько

Та умиюся білесенько,

Піду в поле зелененькоє.

В полі сон-траву я рватиму,

Своєй доленьки питатиму.

Не цвіти, сон-зілля яроє,

Нещасливоє, бездольноє,

Над коханочком милесеньким,

Козаченьком молодесеньким,

Його рученьки край крученьки,

А ніженьки край доріженьки,

Піском оченьки засипані,

У головоньках сон-зіллячко!

Ой не стане дня-годиноньки,

Ні часочка, ні часиноньки,

Тільки стане мого горечка,

Тебе з степу виглядаючи,

До родини закликаючи.

Не сиділа край віконечка

У неділю до схід сонечка,

Не сиділа ночі темної,

Не палила свічі теплої!..

Оглядала із тополеньки,

Та із самої вершиночки;

Ку-ку, ку-ку! мій милесенький,

Ку-ку, ку-ку! молодесенький.

Через три гори високії,

Через три степи широкії,

Через три ріки глибокії;

Загриміли ріки бистрії,

Загуділо поле чистеє, –

Йде, йде мій милесенький,

Йде, йде мій вірнесенький!

Собирайтесь, дрібні пташечки,

Ви мої весільні дружечки,

Не кохатиму дружиночку,

Не качатиму дитиночку, –

Хай в чужих воно кохається,

Свого роду одцурається.

Розвивайся, сухе дерево…

Ку-ку, ку-ку! Мати – в темний гай!

До милого на тихий Дунай.

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Литературное наследие… H. И. Костомарова. – С. 223 – 224.

Дата в першодруку: «1841». Подається за першодруком.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 102 – 103.