Восени-літо

Микола Костомаров

Була мого віку в маї ти моя зозуля.

Де взялася шуря-буря, холодом подула!

Нас погнала-розігнала, я один зостався.

Пройшло літо, тоді знов я з тобою спіткався.

Либонь, літо повернулось: ти моя дружина,

Та не та вже молодая весняна пташина!

Світить сонце, мало гріє, літо не гаряче,

Часом дощ холодний крапле, по давнині плаче.

Не розцвіте моє серце, бо воно розбито!

То не літо настояще, то восени-літо!

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Литературное наследие… H. И. Костомарова. – С. 238.

Автограф зберігається у Відділі рукописів ЦНБ АН УРСР (ф. XII, № 4). Дата в автографі: «30 авг. 1880 г.» Подається за автографом.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 147.