Зірка

Микола Костомаров

Милий отець, мила мати,

Дружина миліша;

Радий козак молоденький,

Дівчина радніша.

Вранці у їх весіллячко –

Кінець дожиданню,

Завтра піп їм руки зв’яже

На вічне кохання.

І, бесіду покинувши,

Нічною добою

Ходить козак молоденький

В лузі над водою.

Глядить в небо блакитнеє:

Там зірочка сяє;

Козаченько до зірочки

Слово промовляє:

– Світи, зоре, на всю землю,

Світи, зоре красна!

Нехай в світі моя доля

Така буде ясна!

Ясно зірка заблищала,

Більшою здалася

І огненною смугою

В небі простяглася.

І пропала й не засвітить.

Зірочки яснії

Світять в небі – все то долі,

Та усе чужії!

І не було весіллячка,

Не було й не буде…

Вже чужая йому мила –

Розлучили люде! –

I зостався козаченько

При лихій годині;

Одинокий, сохне-в’яне

На чужій країні!

А у небо блакитнеє,

Як перш, поглядає:

Чи про зірку споминає,

Чи нову шукає?

Много зірок в темнім небі –

Все чужії долі.

Козакова погоріла

Й не блисне ніколи!

Примітки

Вперше надруковано у виданні: Малорусский литературный сборник. – Саратов. – 1859. – С. 145 – 146, виданому Д. Мордовцевим. Дата в першодруку: «1849». Подається за першодруком.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 130 – 131.