Чорний кіт

Микола Костомаров

Очі плачуть, серце ноє;

Ніщо смути не спокоє:

Дівчиноньку я кохаю,

Вдень і вніч об ней гадаю,

Але дівка горделива,

І спесива, і перхлива.

До тебе прийшов, бабусю:

«Що, скажи, робить я мусю?»

«Покинь, хлопче, смуту пріч:

Під Великдень, в темну ніч,

В пусту хату ти іди,

Розложи собі огонь,

На огонь постав води,

Хай зогріється вода, –

І як зателенька дзвон,

Возьми чорного кота

І в воді його звари;

Потім кості одбери:

Буде в кістках гапличок,

Буде в кісточках гвіздок:

Дівку гапличком поруш, –

Буде вік тебе любити;

Дівку гвоздиком поруш, –

Не захоче і глядіти!»

Стоїть ширитвас серед хати,

У йому вар кипить, шкварчить;

І чорний кіт нявчить в торбині,

І хлопець кра[й] вікна сидить

І слухає: от-от задзвонять!

Дзвін загудів, – а він мерщій

Кота із торби та в окроп –

А кіт з окропу та на його…

Мау-мяв… пфу… мс-няя у…

Що дальш було, не знаю я

І ні од кого не дізнався.

Тілько на празник хлопець наш

Сидів із дряпаною твар’ю

У запечку, як стара баба,

А мати, котра все узнала,

Так йому промовляла:

«І ти повірив, божевільний,

Що стара відьма набрехала!

Хотів, щоб дівчина кохала!

Над серцем хоч ніхто не вільний:

Кого любити не звелить, –

Нічим його не улестить.

А все ж то не через котів

Дівчата люблять парубків.

І коли хочеш, дурню, знати,

Що може вам кохання дати,

То ти у мене би спитай:

І я колись малою гралась

І дівкою колись кохалась,

А вже хто б як не мастерив,

Мене б кішками не зманив!

Через добрий норов та любов

Дівоцька йдеться вам любов!»

Тепер, великий дурень, хай,

Із ошкарябаною пикою,

Він похристосується з дівкою!

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 41 – 43.