Щира правда

Микола Костомаров

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?

– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.

– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.

– Що ж, хоча правда, хоч вірність – все рівно, і те, і другеє! –

Так між собою Харкевич із Вронським балакали нишком.

Вронський той був каштелян, а Харкевич хорунжий; злюбились

Хлопці собі на сій мові. Харкевич сказав: «Щира правда». –

Вронський же: «Вірность», – і думали: «Правда і вірность –

все рівно!»

Слушна война запалала тоді на Вкраїні:

Хмельницький з Потоцьким,

Воля з налигою кріпко зчепились, і там, під Корсунем,

Ляхи розбиті втікали, а інші похляли голодні,

Гинули в топкім багні, бо туляче життя волочили

Між татарвою в неволі: таківська була їм заплата

За те, що шкури лупили з людей та пекли на залізі.

Коло Чернігова бився Радан-есаул з ворогами.

Повипихав поляків з городів українських до злидня,

А бузувірів-жидів перерізав і рушив козацькеє військо

В Новгород-Сіверський. Там каштеляном був Вронський,

в повіті ж

Був там хорунжим Харкевич, його неізмінний друзяка.

Сила козацькая вже розтяглась по широкому полю,

Міцно та бойко охопила кріпость, і город, і замок.

Довго вовтузились хлопці, але… не домислили, як би

Кріпость узяти, бо Вронський її боронив як потребно:

В мури втеребив гармати, по згору – страшенні колоди.

День і ніч козаки на облозі, турбуються, знай, коло валу.

А як гармати тарахнуть, бо зверху колода горгусне,

Глянь, і скотилася сотня униз головами додолу.

Кинуть хотіли войну, та вже й сам есаул занудився;

Бачив, що вже й козаки ледащіють, мало й зосталось.

Тут їм якраз посилає Господь несподівану поміч:

Добрий Харкевич, що щирою правдою дуже кохався,

Нишком прийшов до Радана з ватагою хлопців на раду.

– Біг помагай тобі, – каже, – послухай мене лиш, добродій:

З річки у город іде під землею прорита канава,

Я усе знаю, не бійся, Радане, я ваш, українці!

– Дякую! – мовив Радан. Як порадили, так і зробили.

Ніччю давай накидати на город – розбурхали ляхів.

Вронський всю силу злучив і риштує на наступ козацький.

Б’ються, січуться, стріляють, – не ладиться бідним козакам.

Ляхи регочуться: лихо своїм ворогам вони бачать.

Вронський усіх звоювать намагався, аж от тобі диво!

В замці козаки, січуть і плюндрують, не-дай-світа валка;

Страшні ракети пустили по вітру, ляхам подіяли жаху.

Вронський не змислить, що треба робити: у замок полине –

Ворог ворота трощить! На башти – всередині лихо!

От коли круто прийшлося; пропали, немає визволу!

Вийшов наш Вронський на башту та й просить:

«Змилуйтеся, братці,

Будьте ласкаві нам, бідним, душі пустіть на покуту!

От вам і замок, і скарби, й гармати, і страви – все ваше!»

Чує Радан і зласкавився, він-то жалкий був, сердяга,

Гукнув по строях – і більше козацькі шаблюки не сяють.

От і рушниці унишкли, от зарипіли ворота.

Вронський виходить з ключима; край церкви соборної стрінув

Він есаула, а з ним і Харкевич, колишній друзяка!

Тільки побачив, як крикне: «Ізгинь ти, проклятий яриза!»

Свиснула куля – і бідний Харкевич шелехнув об землю!

Наче скажені рвонулись козаки, шаблюки брязкочуть,

Тут положили і Вронського – оба вони щось казали.

Вронський стогнав: «Загубили мене та за щирую вірность».

Вимовив тихо Харкевич: «Забит я за щирую правду!»

Примітки

Слушна война запалала тоді на Вкраїні: Хмельницький з Потоцьким, // Воля з налигою кріпко зчепились… – 1648 р. розпочалася національно-визвольна боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування; козацько-селянське військо очолив гетьман З.-Б. Хмельницький, а шляхетське військо – коронний гетьман М. Потоцький та польний гетьман М. Калиновський.

…під Корсунем // Ляхи розбиті втікали… – 16 травня 1648 р. 20-тисячне польське військо було розбите 15-тисячним військом Б. Хмельницького й 4-тисячним загоном татарського мурзи Тугай-бея. Новгород-Сіверський визволений Хмельницьким у червні 1649 р.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 46 – 47.