Ягоди

Микола Костомаров

(З чеського)

Ішла моя мила

По ягідочки

В зелені гайочки,

Та й застромила

Тернову шпичку

В біленьку ніжку.

Ніженька стала

Дуже боліти,

Не зможе мила

На ніжку ступити.

Почала мила

Стиха плакати,

Терен лаяти:

– Ох ти, тернино,

Гостра тернино!

Се через тебе

Мені причина,

Се через тебе

Я так хвораю,

За сеє треба

Тебе із гаю

Всю постинати

Й позакидати! –

– Сядь в холодочку,

Моя миленька,

Я ж до ставочку

Піду по коненька. –

Коник біленький

В травці густенькій

Пасеться, грає,

Пана піджидає.

Сіла миленька

У холодочку

В зеленім лісочку,

Стала тихенько

Вона здихати

Та жалковати:

– Ох, моя мати,

Мати старесенька,

Неня ріднесенька!

Все мені каже

Хлопців бояться,

Од їх ховаться!

Чом їх бояться,

Од їх ховаться?

Вони добренькі

І приязненькі! –

Тут я приїхав

На білому коню,

Наче сніжочок,

В зелений лісочок,

Прип’яв конька

Срібним поводдям

Та до сучка,

З дівкою обнявся,

Поцолувався,

Тулив к серденьку

Свою миленьку.

Забула мила,

Що ніжка боліла!

Тут ми ласкалися,

І цілувалися,

І милувалися.

– Вечір надходить.

Ох, мій миленький,

Мій люб’язненький,

Ой схаменися,

Не забарися!

Сонце заходить,

Місяць зіходить,

Нічка настигне,

Нас в лісі застигне!

Їдьмо додому. –

Тут я швиденько,

Взявши миленьку,

З нею по долу

На білому коню

Дмухнув додому!

Примітки

Вірш є перекладом пісні «Jahody» з «Краледворського рукопису».

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 60 – 61.