Зірочка

Микола Костомаров

Ой заблищала зірочка на небі

Та простяглася стрілкою по небу,

Та покотилась вона на долину,

Та упала вона на могилу!

А на могилі цвіт-соняшник стоїть,

А в могилі щось поховане лежить.

Там молода мати сина поховала,

Сирою землею його закидала.

Вона його дівуючи привела,

Вона його хрестити не понесла;

Вона його в сиру землю зарила,

А зверху цвіт-соняшник посадила!

– Ти, синочку, лежи, лежи глибоко,

Ти, соняшник, рости, рости високо!

Рости уверх та на сонце дивися,

Кругом, кругом за сонечком вертися,

Мені на прикмету розцвітися!

А я піду із парнем пароваться,

Піду у божую церкву вінчаться. –

Та стоїть вона при святому налої,

Подала руку свому женихові,

Нічого не знають ні отець, ні мати,

І жениху не доведеться взнати.

Тільки той про сеє відає і зна,

Хто зірочку на могилу посила!

Примітки

Мирянська байка каже: коли по небу перекотиться зірка – єсть те – де-небудь дівчина віддалася. – Примітка М. Костомарова.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 50.