Поцілунок

Микола Костомаров

Зійшли ріки, зійшли ріки –

І сніг не біліє;

Коло млина на долині

Трава зеленіє.

Забіліли вишеньки,

Груші запашнії;

Збираються, гуляються

Дівки молодії;

І на призьбі біля хати

Співає дитятко.

Вийди, вийди ти до мене,

Моє серденятко!

Прийшла к нам, прийшла пора весняная

Не забарися, моя молодая!

Вийди до мене, сідай біля мене,

Обійми мене, поцілуй мене!..

– Не вийду, не хочу біля тебе сідати,

Ані обіймати, ані ціловати;

Хай квітки цвітуть, хай пташки співають,

Вони мене, милий, к тобі не приваблять.

Ні літнім теплом, ні сею весною

Не вбачиш мене ніколи з тобою!

Коли ж увосень

Хліба уберуть,

І крупнії дощі

Мочити почнуть,

І ранком мороз по степу забіліє,

І в темнії ночі ще гірш потемніє,

І страшно на улицю буде ходить,

І сови угукать, вовки стануть вить,

Тоді-то, півношною саме добою,

Під сльоту, під дощ зійдемось ми з тобою.

Край старої церкви ти стрінеш мене,

І я обійму, поцілую тебе!

І вітер холодний там зле завиватиме,

Потрухлі віконниці в церкві хитатиме,

А ми собі будемо все миловаться,

Тоді вже нам, серце, шкода й розлучаться!

Холодная нічка, мороз налягає,

А вітер осінній аж кості проймає.

Коли б він не дув та негода утихла,

Бо вже моя мила холодна як крига!

Примітки

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 45 – 46.