Максим Перебийніс

Микола Костомаров

То не зараза та, що з пекла вигаса

І по світу зі смертію гуляє,

Паскудить мир, як ниву сатана,

І білий світ тугою засіває, –

То наш Максим, неприятелям страх,

Завзятіший вкраїнський гайдамака,

Розносить лихо по чужих кутках:

Не милує ні жида, ні поляка.

З ним тисяча гайдамаків летить:

Заблискали їх гострії шаблюки,

Теленька поле, меркне божий світ,

І лихо тим, що в їх попались руки!

Чи пробіжать село, чи город перейдуть,

Заселений ляхами-ворогами,

Там настає послідній страшний суд,

І розіллється вража кров річками.

Чи в панський замок налетять вони,

І стане панський замок – попелище:

В неволі ниють біднії пани,

А в їх країні – як на гробовищі.

Отак Максим з ватагою своєй

Вкраїнськую недолю відомщає!

Ні розжалять його вдова, ні сирота,

Ні добрая хорошая панянка:

Максимові ніщо урода та;

Він, знай, усе ґрасує до останка.

Не раз при матері він розбивав

Об стіну, сміючись, її дитину.

Господь ляхів за вчинки покарав

І уручив страшний свій меч Максиму.

І що ж? Чого се ізмінивсь Максим?

І де він є? А військо сиротіє!

Чи вже огид йому пожарний дим,

Чи напослідку він ляхів жаліє?

О ляшка, ляшка! Диман-чарівниця!

Нащо од нас Максима ти украла;

Нащо к собі його причаровала?

Максима ти не схочеш полюбити;

Максима ти схотіла загубити!

Ляхи сміються: плаче Україна:

Немає Максима, немає Максима.

Примітки

Перебийніс – одне з прізвиськ Максима Кривоноса (р. н. невід. -1648), черкаського полковника, сподвижника Б. Хмельницького, уславленого героя визвольної війни українського народу XVII ст. Тут його зображено, за романтичним стандартом, як кровожерного розбійника.

Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 40 – 41.