Дійствіє перве. Донос
Григорій Квітка-Основ’яненко
Середина хати достаточного малоросійського обивателя.
1 | 2 | 3 | 4 | 5
Явленіє перве
Галочка і Олена сидять прядуть і тихенько співають.
Галочка
(переставши співати)
От же собака забрехала…
(Виглянувши у вікно, вскрикує.)
Олено, мерщій… та ну-бо, мерщій…
Олена
(оставивши роботу, встає)
А що там таке?..
Галочка
Та ну-бо, яка неповоротна! Мерщій защіпку…
(Бігає сюди і туди.)
Олена
(слідкуючи за нею)
Яка там защіпка?.. Де там вона?..
Галочка
(усе з безпокойством)
Та онде двері… держи-бо… защепни…
Олена
(встановлюючись)
Чи ти дурна, чи божевільна? Що робити, скажи?
Галочка
Хіба ж не чуєш? Защепни, кажу, двері, та не пускай…
Олена
Кого там не пускати?..
Галочка
Його не пускай… цур йому! Я боюсь його… Ну-бо, швидше защепни…
Олена
Тадже й защепнула.
Галочка
Держи, душко, і клямку; та кріпко, а то відірве…
Олена
Та й держу ж.
Голос за дверима
(і стукання в двері знадвору)
Дома хозяин? Отоприте!
Олена
(держачи двері, до Галочки, прижавшоїся в другім кутку, впівголоса)
А що сказати?
Галочка
(в кутку, дрижачи від страху)
Скажи, що нема нікого в хаті.
Голос
(і уп’ять стук)
Эй, кто есть? Отоприте…
Олена
Нема нікого у хаті, ідіте дальш…
Голос
Как нема?.. А кто же говорит? Отопри сейчас!..
Олена
(все держачи двері, до Галочки тихо)
Ох, душко! Я так і трушуся… Боюся, троха се чи не москаль?..
Галочка
(іще більше ховається)
Та не бійся нічого, тільки держи…
Голос
Кто держит?.. Кто говорит?.. Отопри!..
Олена
(до дверей)
Та я вам кажу, нікому відперти, нікого нема, хата пустісінька…
Голос
А кто же говорит? Ты и отопри.
Олена
Та й мене нема…
(До Галочки тихо.)
Цур йому, який страшний! Я так і трушуся.
Голос
Хорошо же, не отпираете? Я знаю, это Галочка говорит; не отпираете? Будете меня помнить!.. Я пришел, чтоб переговорить… хорошо же, увидите!
Олена
(прислухаючись)
От же троха чи не пішов…
Галочка
(крадеться до вікна на ципочках з великим страхом, хоче заглянути і впять одскакує назад)
Ох, лишечко! Боюсь і глянути… Онде… онде вже пішов… онде і хвіртку за собою зачинив…
(Стоїть посеред хати.)
Ох, насилу душа віддихнула, а серце так і колотиться!.. Іди сідай, не бійся, вже не вернеться.
Олена
(не сходячи з місця)
Не здужаю з місця зійти… ноги одубіли, а руки так і прикипіли до защіпки… от хіба не страшний!..
Галочка
(одводить її від дверей)
Та ну-бо вже не бійся, вже він далеко. Бач, яка ти боязлива!
Олена
А то і не бояться такого? Ще ж то хороше, що ранок, а якби такий прийшов смерком, то я тут би і вмерла!
Галочка
Зовсім нічого його бояться. Не пусти, прожени, та й годі.
Олена
А ти і не злякалася? Ну, ну, як стіна побіліла. Хто ж се такий страшний був? Я його овсі і не бачила.
Галочка.
Чого ж ти злякалася?
Олена.
Затим, що ти боялася.
Галочка
Я думала, що ти зуздріла, який він є страшний, та, на тебе глядючи, дуже злякалася.
Олена
А я, на тебе дивлячися, собі злякалася і не бачачи його… Бач, які ми собі!..
Сміються обидві.
Годі ж реготатися, нічого і не наробимо; сідай лишень, дівко, та роби.
Сідають і роблять.
Розкажи мені, будь ласкова, хто се такий приходив? Адже ти його бачила?
Галочка
Еге! тим-то я і злякалася, що побачила, хто йде… Се, коли хоч знати, се мій жених приходив…
Олена
Жених? Ох мені лихо! Чи не дурна ж ти зовсім? Як таки можна так жениха шановати? Що він теперечки скаже?..
Галочка
Потурати йому! Се такий жених, що цур йому від мене.
Олена
Яких у неї до гаспида женихів! Кого ні почуєш, усяк її сватав. Мабуть, з сотню вже є. Коли б до мене їх з половину прислала. А то ми не стак багаті, та й дівчат нас у батька аж троє, так ні один злидень і не навідається. Тебе знають, що ти одна, а батько багатий, уся худоба достанеться, так тим і топчуться. Ти ж підеш за нього?
Галочка
А щоб він не діждав з своїм поганим родом! Були, були люди, а то вже виявився якийся-то приказний. Та стидкий, та мерзенний; і горілку п’є добре, і кабаку кріпко вжива, та і посватався. Як же мій панотець напрямки йому відрізав, так він і розлютувався, і побоживсь, що зробить панотцеві яку біду. Тим-то я і злякалася і заперлася від нього. Цур йому!
Олена
О, шкода ж! Ми б з нього тут поглузовали, посміялись би та й протурили б його…
Галочка
Нехай віється, куди хоче. Мені і дивитися на нього гидко, не то щоб з ним говорити! Ну його к сину, і не споминай об ньому. І без нього мені нудно!
(Вздихаєть.)
Олена
Вже я бачу, що тобі не сьогодня нудно; адже перестала до нас і на вулицю виходити. А того не знаєш, що тільки задля тебе всі аж з города зіходються, як купці і школяри та й пани. Чи знаєш, як ти не вийшла до нас у короводи грати, то той увесь народ, побачивши, що тебе нема, і розійшовся.
Галочка
А ви б собі сами грали, що вам до людей?
Олена
От так пак! Будемо сами задля себе і грати і співати? Ми на те дівчата, не для себе граємо, а щоб люди на нас дивилися да завидовали.
Галочка
Так от що!
Олена
А в тебе, мабуть, і не така натура? Ну-ну, таки всяка!
Галочка
Що ж за мною запримітила? Ану, скажи.
Олена
Куди! За тобою нічого нема. Ти усе граєш з нами, аж геть, біля великого садка. Як же хто вийдеть… знаєш?.. та сядеть біля дворів, на колодках, так ти і почала усе туди коровод водити або у хрещика, усе туди біжиш. А чого се так? Га?
Галочка
(з замішательством)
Там-бо панотець мій садовиться і любить дивитися, як я граю.
Олена
Панотець? Ох, ти хитра! А з панотцем та сидить… пан охвицер… А що? Напекла раків? Почервоніла? Я усе знаю…
Галочка
(стидячись)
Що?.. що ти знаєш?.. кажи, кажи усе.
Олена
Знаю, Галочко, усе знаю. Як тільки ти вийдеш до нас, а туг де озьметься і охвицер, та прямо до твого панотця, і посідають собі на колодках. А ти тут, як та дзига, усе перед ними та коло них; а ми тільки підбігаєм за тобою. Як же вони підуть собі, то у тебе і голова розболиться, і ноги потомилися, і втікаєш додому… а зачим?.. Знаю, усе знаю. Затим, що твій пан охвицер… я хотіла сказати, панотець вже дома, так задля нього і вертаєшся.
Галочка
(смутившись, протяжно)
І вістимо!..
Олена
Так там-бо і охвицер твій. Та і що то: і сьогодня у вас, і завтра, і післязавтрього, і по усяк божий день усе він у вас. Нехай же він з панотцем, а ти чого туди?
Галочка
Але! послухай лишень, що я тобі скажу. Коли прийде до нас пан, так треба ж чим там, звичайно, його попоштувати, от затим я і стараюся. А другу річ тобі, Оленочко, скажу: тільки начни слухати, що він і як говорить, то й забудеш усе і не відійдеш від нього. Який-то він розумний! Чого-то він не зна! Та як стане розказовати, то я і заслухаюся, і задивлюся на нього, так що й роботу покину, голку з рук впущу… І сама себе не тямлю. От їй-богу, що правда!
Олена
(з участям)
Галю, Галю! Дивися, та не задивляйся; слухай, та не заслухайся. Свій розум держи.
Галочка
Ох, сестро, що мені робити! Тобі тільки самій признаюся – будь ласкова, не розказуй нікому, – може, полегша, як тобі розкажу: сама не знаю, що зо мною сталося? Без нього усе мені нудно, тяжко, усе жду його… його одного бачу, і більш мені нікого не треба…
Олена
Галю, Галю!.. що ж з сього?..
Галочка
Я й сама не знаю, що й робити з собою?..
(З сльозами.)
Ми змалу усе з тобою укупі. Навчи, що мені робити?.. Поможи мені!..
Олена
Чим же я, душко, тобі поможу?.. Лихо тобі!.. любиш його, як і сама бачиш…
Галочка
То-то моє й горечко, що люблю його!.. Я вже давно запримітила, що полюбила його, та й була веселенька, сама не знаю чого. Як же він оце два тижні чогось став журитися, то і я з ним, моя душко; та як у воду опущена!.. А ось на тім тижні і перестав було ходити. Господи! Як я за ті дні не вмерла, не знаю! Далі і прийшов, та такий смутний! слова не почуєш від нього. Усе дивиться на мене, мовчить, а тут ув очицях і видно сльози… а я швидше у кімнату, та й заллюся слізами!.. Так мені важко, душить мене… мов душа з тіла хоче вийти…
Олена
Так і не журися, моя Галочко! Хоч побожуся тобі, що й він тебе любить.
Галочка
(горесно)
Не хотіла б я сього ніколи!..
Олена
А чому ж?
Галочка
Нехай би я сама страждала, він би сього і повік не знав і не мав би ніякого горя, а я своє лихо поховала б у сирій землі з своїм дівованнячком!.. А як він мене ще полюбить, що з того?..
Олена
Як що? Коли дуже полюбить, то й озьме тебе за себе. Та станеш панею, будеш щаслива…
Галочка
(задумується, опустивши руки)
Щастя!.. Хто він?.. Хто я?.. О горечко!..
Олена
Не журись-бо поперед усього… От же хтось іде. Може, вп’ять дверей держати?..
Галочка
(глянувши у вікно)
Е, ні, сьому і відчинити двері треба.
(Поспішно утира заплакані очі і відчиняє двері.)
Явленіє друге
Ті ж і Твердохліб.
Твердохліб
Добридень вам, дівчатка!
Галочка і Олена
(низько кланяючись)
Будьте і ви, дядюшка, здорові!
Твердохліб
Галю-душко! А чи дома ваш панотець?
Галочка
Вони дома, там десь, біля батраків; хуру мають відправляти.
Твердохліб
(Олені)
А потрудітеся, стало бить, Петровна, покличте Омеляновича. Скажіть, що я прийшов. Є пильне діло.
Галочка
Куди їй; вона їх і не знайде. Побіжім, сестро, удвох.
Хватаються за руки.
Твердохліб
(удержуючи Галочку)
Та ні, душко, не трудітеся ви. Вона молодша, вона збіга і пішки усюди; а ви посидьте зо мною.
Галочка
Та далебі, що вона не знайде сама. Як я побіжу з нею, то і знайду вам панотця…
Явленіє третє
Ті ж і Таранець.
Таранець.
Та не треба мене шукати, ось-осьде я, знайшовся й сам. Дай боже день добрий вам, Потаповичу! Побачив, що ви, по ласці вашій, звернули до мене, так я покинув усе та мерщій до хати. Сідайте ж, пожалуйте, спочивайте; здалеку ішли, втомилися.
Твердохліб
Не вам кажучи, нагрів трохи чуба, поки дошвандяв до вас. Звіснеє діло: де Харків, де Гончарівка. Забрались, полагаю, верстов за три.
Таранець
Та й буде таки. Галочко! достань, машечко, там є варена; то піднеси нам по чашечці.
Твердохліб
Та не турбуйтеся, Омеляновичу!.. я не за тим прийшов…
Таранець
От так пак! Буцім ми вас не знаємо? Адже не у пустку ввійшли. Спасибі богу, хазяїн є, і в нього дещо водиться; і молода хазяйка піднесе, не яка мені і турбація. Се вже так закон. Не від нас воно стало, не нами і покончиться.
Твердохліб
Благое діло, приятелю мій любезний, не кидатися старовини. Ох-ох-ох!
Таранець
Поки будемо по-старосвітській жити, поти в нас і добро буде. Що ж у вас, у городі, чувати? як що поводиться?.
Твердохліб
А що? Усе гаразд. Військо муштрується; кажуть, от-от підуть на турка; хочуть, мабуть, Бендерів добувати.
Таранець
Нехай їм бог помага. А город хороший. Добре б його до нас загарбати.
Твердохліб
Та воно так, та й сила супостата не малая!
Таранець
Не журітеся, Потаповичу! як піде наше військо, то турка так припруть, що не своїм голосом закричить: аман.
Галочка
(приносить на дерев’яній тарілці дві чашки, підносить Твердохлібу і кланяється)
Пожалуйте, дядюшка!
Твердохліб
(одводячи її рукою)
Що се ви робите? Хазяїну треба попереду.
Галочка
(кланяється)
Пожалуйте-бо, звольтеся.
Твердохліб
І гостю буде хороше, коли хазяїн примір покаже.
Галочка
Пожалуйте-бо, а то не відійду.
Твердохліб
(взявши чашку)
Не що з вами робити. Піднесіть же і панотцеві.
Таранець
(взявши чашку)
Та вже об мені не турбуйтесь. І дочка батька не забуде, і хазяїн себе не зобідить. Пожалуйте ж, покушайте.
Твердохліб
(виливає із чашки в блюдце і кланяється)
Будьте ж здорові! Нехай і наш Харків процвіта! А що? може, з нього буде що путнє!
Таранець
І, пожалуй, повстаємо з домовини і не пізнаємо. Тут, може, так заселються, застроються, що нігде і ступити буде. А ке, дочко, ще по одній піднеси нам.
Галочка приносить горшок і із нього наливає в чашки і підносить.
Твердохліб
Чи не багато буде, Омеляновичу?
Таранець.
Хазяїн то зна, а гость не укажчик. Піднеси, доню, піднеси.
Твердохліб
Коли ж так, так ось як. Піднесіть ви обидві, дівчатка. А ми, старі, вип’ємо, та от що скажемо: нехай же у наш Харків зо всіх міст збираються добрі люди, а ледащі геть втікають; та нехай дівчата, красивіші над усі городи, в нас не переводяться. Чи так, приятелю мій любезний, і ви, дівчатка, машечки мої?
Галочка і Олена
(підносячи чашки, кланяються)
Так, дядюшка, так-таки.
Таранець
І я скажу: нехай буде так, і усе-усе добре щоб не переводилося!
Твердохліб
(випивши і оддавши чашку)
Годі ж тепер! Приймайте оце куди знаєте та ідіть собі куди знаєте, а нам тут треба де об чім поговорити.
Таранець
Так нехай же стоїть, ми поговоримо, поговоримо, та й почастуємося.
Твердохліб
Ні, вже довольно. Важне діло буду казати, так щоб не забути дечого.
Таранець
Як знаєте. Приньміте ж, діти, посудину та ідіть собі гуляти.
Олена
Проведи мене, Галочко, додому. Мені вже пора.
Галочка
Добре, ходім.
Таранець
Вертайся ж, доню, швидше, не барись.
Дівчата виходять і односять чашки і все.
Нуте, приятелю Потапович, кажіть, що там маєте?
Твердохліб
(з безпокойством)
Не знаю, з якого кінця зайти… скажіть мені на милость, хто недавно сватав вашу Галочку?
Таранець
Та їх стільки на тижні перебува, що і не згадаєш усякого. Відкіля вже не наїжджають! Що вона їм так далася?
Твердохліб
Та ні, не те. Оце на тім тижні хтось сватав: хтось з губернської…
Таранець
Еге! себто той… от не згадаю, як його… дівчата прозвали пуцьвірок.
Твердохліб
Трохи чи не таке щось. Що ж ви йому сказали?
Таранець
Такому паскудному і гарбуза пожалковав давати. Узяв його за руку та й вивів з хати і сказав, щоб ніколи і двора мого не знав. Так що хіба?
Твердохліб
Оглашенний що зробив? у губернську канцелярію подав донос, що буцім ви колдуєте і що знайшли аж шість скарбів таких, що їм і ціни нема.
Таранець
Що ж з того буде?
Твердохліб
Хіба ж ви не знаєте, як у такім ділі поводиться? І колдовати лихо, і за скарб, як не об’явиш, так біда бува.
Таранець
Та відкіля ж се анахтемський пуцьвірок вигадав, що я чаклую і скарби знахожу?
Твердохліб
Вже сього не знаю. Показав ссилку на вашого батрака. Чи Микола у вас є?
Таранець
Та є.
Твердохліб
Так буцімто й сказав, що ви і колдовське слово знаєте, й що скарби знайшли.
Таранець
Сьому не можна статись. Микола в мене така дитина, що і не треба луччого: розумний, права рука моя по усьому торгу.
Твердохліб
Ось покличте його попереду та спитайте, що се означа?
Таранець
(виглянувши у вікно)
Онде ж і він. Агов, Миколо! ходи ке сюди. Що се за напасть така?
Твердохліб
Не смущайтеся, государю мій любезний, поки ще до чого. А діло важнеє, треба його затушковать.
Явленіє четверте
Ті ж і Микола.
Таранець
Скажи, мені, Миколо, чи ти знаєш того… що от прозвали пуцьвірком?
Микола
Себто П’ятаковський? Як його не знати: я йому і спину натовкмачив, і патли обірвав.
Таранець
За віщо ж у вас узялося? Кажи усю правду, не потай нічого.
Микола
Ви вже мене знаєте, що ні для кого не збрешу; а таїти нічого тут; ось як усе було. Раз поставив мені горілки та і став випитовати: від чого ви, дядюшка, так розбагатіли? чи не знаєте, пита, якого колдовського слова або чи не знайшли коли скарбу? А я його обдурюю і кажу: дядюшка і слово таке зна, і аж шість скарбів знайшов, що їм і ціни нема…
Таранець
Коли ж се було? Чи боїшся ж ти, Миколо, бога?
Микола
Тим, що бога боюся, тим його так і обдурював. Коли б же розпитав, як що воно є, то я і сказав би, що колдовське слово – те, що ви ласкою просите, так ми для того з шкури ліземо, щоб вам услужити; а скарби – то шість батраків, що їм, за їх роботу і щирі труди, ціни нема. Коли ж він не питав, так я і не розказовав; так і розійшлися. А удруге він на вулиці та став щось брехати про Галочку таки вашу, Омеляновичу. Так на нього уся громада і напустилася, щоб не смів ні про кого худої слави пускати, бо се є гріх; і таки добре його затюкали. А я закликав його у куток та таки гарненько потасовав.
Таранець
За се спасибі, а за ті речі дуже негаразд буде. Він усе об’явив начальству, і на нас біда збирається.
Микола
Аж нічогісінько, дядюшка, не бійтеся. Тільки судящі нехай мене спитаються при ньому, то я усе докажу. Перестане цвірінькати.
Таранець
Гляди, чи так воно буде! Іди ж до свого діла. Наробив мені багато хлопіт.
Микола
Далебі, що так усе минеться. А його попаду, то ще притасую, та вже не так. Нехай не бреше!
(Виходить.)
Твердохліб
Воно-то, пожалуй, так, та по ділу не прийдеться так. Сьогодня мені знайомий з губернської канцелярії розказав усе. Треба, каже, гасити діло. Я, що робить? Кинувся до донощика. І що ж? вашим словом давав два рублі, щоб узяв назад бумагу; так куди! На стіну дереться. Нехай, каже, Галочку віддасть і худобу усю, тоді покінчаю діло.
Таранець
А щоб він не діждав, щоб я своєю дитиною став від біди відкупатися! Сам на смерть готов, аби б вона була щаслива! Се біда мені з сим доносом! До розуму не прийду, що мені робити?
Твердохліб
А у протчім, приятелю любезний, імійте резонт, не теряйте куражу у отвітах, когда призовуть у губернську канцелярію. Шутки ради скажу, хоч і не той час: при прежніх членах лучче було; знеси по требованію і не бійся нічого, а тепер так і нагадати не можна. Зато правда процвітаєть; так, стало бить, і боятись нічого… Отже… не унивайте, Омеляновичу… трохи чи не…
Таранець
(оторопівши)
А що? Ідуть за мною?
Твердохліб
(приглядається в вікно)
Ніби розсильні ідуть…
Таранець
(ламаючи руки)
О господи! Що то зо мною буде? Бога милосердного не боюся, я чист у душі; людей боюся!..
Твердохліб
Воля його над нами. Він сильніший усіх замислів чоловічеських.
Таранець
Що станеться з моєю Галочкою?.. Вона і не зна біди!..
Явленіє п’яте
Ті ж і розсильні, а потім П’ятаковський.
Розсильний
А кто у вас (вынимает бумагу и читает) Алексей Таранець?
Таранець, блідий, дрижить і не можеть слова виговорить.
Твердохліб
А нащо він нужен вам?
Розсильний.
Чтоб шел за нами.
Твердохліб
Куда? і по чиєму требованью?
Розсильний.
В губернскую канцелярию. Вот вам и записка.
Твердохліб
А зачім його требують?
Розсильний
Не могим знать, мы посыльные.
П’ятаковський
(вбегает и кричит)
А что? а где злодей, колдун? Вяжите его, закуйте. Где ваши кандалы?
Розсильний
Нету-те ничево; не сказано, чтоб заковать.
П’ятаковський
Так я вам приказываю. Закуйте ему руки, ноги, рот, глаза, я в сем деле доносчик, я требую.
Таранець
(ламаючи руки)
О господи! я в кандалах! за калавуром!.. Як то Галочка стерпить!..
Твердохліб
(одвівши на сторону П’ятаковського, говорить йому тихо)
Послухайте, государ мой любезний! Когда ви в сім ділі маєте силу, то… давав вам два рублі… ну, звольте, от вам п’ять рублів. Потушіть діло, відпустіть салдат і беріть деньги; ще і попоштуєм славно.
П’ятаковський
Хм! я сам от примирия не прочь. Конечно, можно бы дело и утушить; я покажу, что я это писал не в трезвом состоянии, и се, и то… Только, как честный человек, по совести скажу вам, что я и пятидесяти рублей не возьму. Одна Галочка, и ни копейки меньше.
Твердохліб
Незбиточноє, государ мой, діло, щоб Галочку оддать за вас…
П’ятаковський.
Помилуйте, как, отчего? Я служу рачительно, на дороге к благородию…
Твердохліб
Служба тут не спрощується. Нужен нрав і поведєніє…
П’ятаковський
Все у меня отличное. У человека характер ясно виден, когда он подопьет. Я вам про себя скажу: когда я подопью, то меня не только обидеть, но легко и прибить можно, что неоднократно и случалось. Даже оберут меня до последнего, а я ни пары с уст, лежу себе недвижим. Ей, так. Поведение мое также незазорное. Я имел честь обедать однажды у здешнего комиссара и вел себя добропорядочно: ни салфетки не уронил, ни скатерти не облил. Вот каков я! Стыдно себя хвалить, а грешно скрывать добродетели…
Твердохліб
Та не те. Говоріте посліднюю ціну, а Галочки вам не видати, як свої уха…
П’ятаковський
Так и вам же не видать от меня милости!.. Эй, караульные! Куйте его…
Розсильний.
Помилуйте, во что ковать? С нами и кандалов нетути, да и приказу не было ковать, а довести бережно…
П’ятаковський
Так я вам приказываю… закуйте его…
Розсильний.
Да кто станет слушать тебя?.. Пойдем, старичок, скорее; скорее и воротишься.
Таранець
Господи! не остав мене… і Галочки!.. Що з нею буде, як дознається?! Приятелю мій! Зроби сам… як знаєш… нічого не тямлю!.. часом, що зо мною буде… благослови її моєю рукою і моїм словом… прощай і ти…
Твердохліб
Не смущайтеся… Господь нас не оставить… я піду з вами, мені з руки доступ де до кого… і Галочка нічого не знатиме, поки вернемося. Господи! Будь нам покровитель! Ходімо!
Таранець
Хижа моя, де я ув усім був щасливий і хвалив бога! Чи приймеш хоч прах мій!.. Доню моя!.. Галочка!..
(Виходить, заливаючися сльозами, провожаємий розсильними і Твердохлібом.)
П’ятаковський
(один)
Заварил кашу, и довольно крутеньку!..
(Осматривая избу.)
От такого достатка всем пожива будет. А Галочку с остатком возьму в свою опеку. Где она?.. Пойду поджидать ее на улице, а допрос без меня снимут.
(Вынимает табакерку и нюхает табак, приговаривая.)
О любовь, лю…бовь!.. Знатный, бестия, табак продает. А!..
(Уходит.)
Примітки
Бендерів добувати. – місто в Молдавії, арена російсько-турецьких воєн 2 пол. 18 ст.
Я служу рачительно, на дороге к благородию… – тобто сподівається одержати чин колезького регістратора (найнижчий цивільний чин – 14-го класу за «Табелем о рангах»). Особи, які діставали цей чин, мали право іменуватися «ваше благородие».
Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 184 – 194.