Дійствіє друге. Сватання
Григорій Квітка-Основ’яненко
Простий сад, в стороні хата і вихід із неї.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7
Явленіє перве
Галочка
(одна, виходить із хати)
Вже й не рано, а він не йде… Мабуть, і сьогодня не буде. Почав відкладати, а далі і зовсім перестане ходити… Ні, не забуде він мене, як і я його. Казала Олена, що він затим і смутний, і рідко ходить, що й він любить мене… Що ж з того!.. Коли справді, що він мене любить, що я дожила до такого щастя, так тут мені і вмерти лучче!.. бо що з нашої любові буде? Смерте, смерте! озьми мене… Не жалуй ні моєї молодості, ні краси, ні дівованнячка! Мати, сира земле! Прийми мене до себе, приголуб мене, сиріточку, і не пусти мене на світ, де нема мені ні щастячка, ні доленьки, ні отрадоньки!.. Коли б тільки він провідав, де я лежатиму, та щоб хоч разочок навідався до мого гробу… земля стала б мені пером… тісна домовина за веселу світлицю… запекшіїся уста мої всміхнулися б до нього… померши оченьки мої глянули б ще і скрізь насипану землю вздріли б його… застигшая рука моя ще простяглася б до нього…
(Плачучи, простягає руки.)
Явленіє друге
Галочка і Зорін, тихо підходивший до неї, береть її за руку.
Галочка
(вскрикує)
Ох!..
(Руки не вирива од нього, дивиться в очі, радость і удовольствіє на лиці у неї, і сльози котяться із очей; вона другою рукою проворно і часто утира їх.)
Зорін, ухвативши її руку, прижав до серця і страсно дивиться на неї.
Галочка
(з трудом почала говорить)
Се ви… Семен Іванович?..
(Потім, силячись, освободила руку свою від його і побігла за лавочкою, поставила біля нього і, стараючися вийти із замішательства, стира її і потім говорить.)
Будьте ласкаві, сідайте у нас, поки панотець вернеться. Пішли кудись з чоловіком, поки я дома не була… і не знаю-таки, куди і пішли.
Зорін
Жалко, что его нет! Я к нему и к тебе пришел. Не могу далее скрывать моих чувств. Галочка, зорочка моя!.. Не могу без тебя пробыть!.. Все расскажу, как я страдаю по тебе. Увидев тебя в первый раз, я узнал, что нашел счастье свое.
Галочка закрилася рукою.
Когда ты взглянешь на меня, заговоришь со мною, душа у меня встрепенется, сердце забьется сильнее, и мне станет весело, так весело!.. Взгляну в твои глазки, вот что напрасно ты их рукою закрыла… Закрой их, да слушай только. Без тебя мне свет не мил… Не умею рассказать, как весело близ тебя! Мне приходило на мысль, что Галочка меня не любит…
Галочка проворно закрилася і другою рукою.
Слушай же и не закрывайся так. Когда расскажу тебе все, тогда делай со мною, что хочешь. Вот я и начал реже приходить к тебе, чтобы умереть скорее; потому что, не видевши тебя и не слыша твоего голосочка, знаю, что не проживу долго. Все звал смерть к себе…
Галочка
(всхлипуючи)
Та і я… її ж викликала!..
Зорін
Как это можно? Тебе должно жить, ты утеха отцу, ты краса миру!
(Схватив ее за руку.)
Мне же и жить не нужно, когда ты не любишь меня…
Галочка
(в смущении)
Хто ж вам сказав, що я вас… (склонивши голову, ледве може договорить) не люблю?..
Зорін
(вскрикивает в восторге)
Так ты любишь меня, Галочка?
(Схватывает другую руку ее, которою она закрывалася, и быстро смотрит ей в глаза.)
Скажи, так ты любишь меня?..
Галочка
(не могши вирвать у нього рук, щоб скрить своє замішательство, склоняється на плече його)
Я не знаю, як люблять… А тільки усе те, що ви про себе розказовали… то так… (плачеть) і мені було без вас… і я не хотіла без вас жити, хотіла вмер…
Зорін
(схватывает ее в объятия, прижимает, вне себя от восхищения, целует ее глаза, щеки)
Галочка! Ти меня любишь? Ты моя? О, как я счастлив теперь! Какое блаженство за все горести мои!..
Галочка
(довго в радості, прихилившись до його, держить голову на плечі його)
Що зо мною діється?.. Мені так хороше. Ще як стала знати вас, то було як задумаюсь… – То тогді було так хороше!.. Ой ні, тепер лучче!
(Обніма його рукою.)
Я не знаю: хто я, де я і що я? Я мов птичка вибилась з густеньких хмарочок, літаю біля ясного сонечка!.. Не страшне тепер мені ніяке горечко, перетерплю усяку біду хоч через увесь вік; я мала таку годиноньку з вами, що я повік не забуду сії радості!.. Ви мене любите!.. Ви мене цілуєте!.. Не покинете мене ніколи?..
(Обнімає його обома руками і прижимає до себе, плачучи гірко.)
Не покиньте, не забудьте мене!.. Ви моя і душа, і радість, і… не вмію розказати, що тут у моєму серденьку…
Зорін
(продолжая ласкаться)
Теперь я не сирота!.. И для меня солнце светит!.. В радости век доживу… Вот, кажется, идет твой панотец… Скажу ему, буду просить…
(Оставляет ее.)
Галочка
(побачивши Твердохліба, виходячого із хати)
Ні, то не панотець; а вони з сим чоловіком кудись ходили, то, мабуть, скоро і прийдуть… Тільки ви, Семен Іванович, підождіть; ще не пора панотцеві нічого говорити. Ще ми не порадилися ні об чім… Я ще й тепер ума не зберу – усе те розказати, що в мене на думці. Я ще не привикла до свого щастя… (в сторону) і як мені так скоро відректися від його!
Явленіє третє
Ті ж і Твердохліб, до того ходивши то в хату, то з неї.
Твердохліб
(підходить до Зоріна)
Не в гнів вашому благородію будеть, прошу покорно сюда, маю пильне діло поговорити з вами секретно…
Зорін
Что такое?
(Идет в сторону с Твердохлебом.)
Галочка
(з безпокойством)
А що у вас там таке є? Адже ви, дядюшка, пішли з панотцем; де ж він? Скажіть, будьте ласкові, і мені.
(Ідеть до них.)
Твердохліб
(одводячи її)
Не смущайтеся, машечко! І не мішайте нам. Сам панотець прислав до його благородія… ми зараз усі вернемося…
(Ідеть до Зоріна.)
Зорін
Что такое? Говори скорее. Ты весь встревожен.
Твердохліб
Сталася така причина. Мені звісно, що ви, по ласці своїй, жалуєте і мого приятеля, сього хазяїна, Олексія Таранця…
Зорін
Ну, так что?
Твердохліб
А от то, ваше благородіє, що на нього зділан одним бездільником донос у самих пустяках; йому оправдатися можна, но як узяли його у губернську канцелярію…
Зорін
Как? Уже и взяли?
Твердохліб
То-то і є, ваше благородіє. Я за ним пішов і просив, кого слідує, та як опісля одвели його у секретну, так, знаєте, там…
Зорін
О боже! его пытать?.. Побежим скорее, не можем ли ему помочь…
(Идет.)
Твердохліб
І я за тим вас і шукав; у кватері нема, так я сюди…
(Поспішає за Зоріним.)
Галочка
(в безпокойстві)
Куди ж ви? Семен Іванович, потривайте! Але і слова мені не сказали, так і побігли обидва… Нехай бог милує, чи нема з панотцем якої причини! Вже ж би мені Семен Іванович сказав. Хтось-то там через пліт переліз… біжить сюди… Ох лишечко! то ж навіжений пуцьвірок… заховатися нікуди!
Явленіє четверте
Галочка і П’ятаковський.
П’ятаковський
Не уходи, моя красавица! я имею к тебе криминальное дело.
Галочка
Нема мені до вас ніякого діла. Чого ви сюди забралися та ще по плотах лазите, неначе… хто…
П’ятаковський
Время, не терпящее отсрочки. Тут, когда дело по самонужнейшей надобности, тут не смотрят ни на плоты, ни на что!
Галочка
Та що там? Кажіть швидше та й убирайтеся собі хоч до… куди знаете!
П’ятаковський
Изволь, сей момент скажу, а ты немедленно положи резолюцию без волокит. Люблю тебя, Галочка! животом и душою! Дай обещание выйти за меня, и все дело прекращу.
Галочка
Не десять разів казати вам, що цур вам! І не думаю, і не подумаю об вас ніколи. Викиньте се собі із голови.
П’ятаковський
С кем же ты, душечка, останешься? Я был бы тебе и подпора, и защита.
Галочка
Не треба мені ніякої другої защити; в мене батенько є.
П’ятаковський
Я про то и говорю, что без батеньки был бы тебе защита. Как теперь тебе одной проходить звание свое?
Галочка
(з безпокойством)
. Хіба де батенько мій?
П’ятаковський
А Твердохлеб разве не сказал? Он затем и пошел сюда.
Галочка
Вони були тут на часинку, та й не сказали нічого і пішли оп’ять до його.
П’ятаковський
Вот так! Теперь уже далеко до него.
Галочка
(в великій тривозі)
Як далеко? Що ви кажете? Скажіть-бо, зділайте милость.
П’ятаковський
А! теперь просишь? А что тогда скажешь, как узнаешь, что твой гордый панотец сидит в тюрьме, а теперь пошел в Сибирь!..
Галочка
(поблідла і дрижить)
У Сибір?.. Панотця?.. Брешеш, брешеш, злий пуцьвірку! мій батенько і не подумав ніколи такого, за що люди у Сибір ходють.
П’ятаковський
Нет, не брешу. Прежде за его мошенничества самого взяли, а потом прислали и за вашим работником, Николою. Теперь уже обоих сослали, и Твердохлеб затем и приходил, чтоб взять им что на дорогу.
Галочка
(вскрикує)
Ох мені лишечко! Так, так і є! і йому казав… і він аж поблід… і не сказав мені ні слова, побіг… Побіжу і я… Таточку-голубчику! Де ти страждеш?.. Озьми мене з собою…
(Вибігає.)
П’ятаковський
(долго смотрит на нее с удивлением, а потом, щелкнув пальцами)
И именно дура!.. Будь я бестия, если она не дура!.. Имея такое богатство, остается полновластная и бесспорная всему наследница; отца ссылают в Сибирь, а она плачет, как будто о каком несчастии. Чудные бывают нравы у людей!.. Вот как и у меня; а хитрости сколько?! О! донос на моего злодея Таранца штука чудесная!.. Теперь рад бы, приятель, и десятерых дочерей отдать мне, так уже поздно….
Явленіє п’яте
П’ятаковський і розсильні.
П’ятаковський
Что? За кем это еще?
Розсильний
Не за кем же, как за тобою. Во все концы послали отыскивать, а я догадался, что ты здеся торчишь, да прямо и пошел.
П’ятаковський
(гордо)
Говори вежливее; знаешь ли, кто я?
Розсильний
Как тебя не знать. Да полно чуфариться, ступай в канцелярию; велено привести как можно скорее.
П’ятаковський
В канцелярию? Хм! иди и скажи, что сейчас буду.
(Важно похаживает.)
Розсильний
Вота еще и отповедь посылает. Иди сюда: велено связанного привести.
П’ятаковський
Кого?
Розсильний
Да не какого же черта, как тебя. Секлетарь доложил, что вовсе не пишешь, а все гуляешь.
П’ятаковський
Как, меня? Как-то и кто меня посмеет связать?
Розсильний
Не кто же, как я, и вот как свяжу!
Берут его и вяжут руки.
П’ятаковський
А все же не скованного…
Розсильний
(продолжая вязать его).
Тебе и то не в диковину. Недавно же сидел на цепи!
П’ятаковський
Как недавно? Еще на прошлой неделе…
Явленіє шосте
Таранець і Зорін виходять із хати.
Таранець
І в хаті її нема… Хіба ще й досі не верталася?..
Зорін
Это что за молодец? И куда вы упрятываете его?
Розсильний
Бегает, ваше благородие, из канцелярии, так приказано…
Таранець
Се ж мій супостат. Се він же, Семен Іванович, на мене донос подавав.
Зорін
Теперь сам попался в беду? так следует.
П’ятаковський
(рассыльным)
Это ничего, а вы разве не видите, что ваш арестант ушел? Вы его отвели, а он ушел… Возьмите его, скуйте…
Розсильний
Полно брышкать-то! Ступай за нами.
Таранець
От бач, пуцьвірку! Ти мене і у кандали, і з’їсти хотів, я ж вийшов прав, а ти попався…
П’ятаковський
Так что ж ? Хотя и связанный, да не закован… я тебя таки доеду!..
Рассыльные уводят его на веревке.
Таранець
Зло для себе зле… Де ж наша Галочка? І тут її нема!..
Зорін
Это мне чудно. Я ее оставил здесь, и она вовсе не знала о беде…
Таранець
І хороше, якби і не знала. Може, скучила сама, та й пішла до подруги…
(Дивиться на сторону.)
Так і є, що не знала! Про усе прочула… мабуть, і в городі була вже… бачите! летить, як стріла…
(Ідеть до неї назустріч.)
Явленіє сьоме
Ті ж і Галочка, прибіга і кидається до батька.
Галочка
Таточку!.. Голубчику!.. Ще ж я вас побачила!..
(Обніма його і плаче.)
Таранець
(так же)
Годі ж, годі… Господь з тобою!.. Бач, я й жив, і вп’ять тут…
Галочка
Я вже думала, що вас і на світі нема!.. Сказали пак, що ви аж у Сибірі…
Таранець
Хто ж то мене так запрятав?..
Галочка
Не хто ж, як отой гаспидський П’ятаковський!.. Тут усе приставав до мене… і вас, каже, у Сибір повели….
Таранець
Так ти і побігла мене визволяти?
(Сміється.)
Галочка
А то ж пак! І нестямилась, як і побігла… мала на край світа бігти… Біжу… дивлюся, якийсь-то пан іде назустріч; я їх овсі не знаю нікого, та думаю, коли пан, то й волю має; от і стала його прохати і кланяюся йому, а він усміхнувся і каже: знаю, знаю… Не бойся, каже, нічого, вернися додому, твого отця відпущено… Я як се почула, та назад іще дужче бігла… та й думаю: а що як той пан не зна, та на сміх сказав? І не вірю з радощів, а знай біжу… а тут салдати зострілися, повели на верьовці, мов собаку, П’ятаковського, так і вони сказали. Куди-то вас, тату, водили? І що там на вас за пеня?
Таранець
Пеня, доню, московська, та ба, нароблено багато хлопіт. Не побачила б ти мене з руський місяць, якби не Семен Іванович; і поручився за мене, спасибі йому, і випрохав, щоб відпустили.
Галочка
(з чувством до його)
О Семен Іванович! Ви знаєте… усе знаєте!..
Зорін
Знаю, Галочко, знаю, как бы ты тужила об отце, потому и хлопотал, чтобы его скорее, как невинного ни в чем, отпустили домой. Тяжело мне было видеть, что такой почтенный человек без вины должен страдать… Но все кончилось, не будем вспоминать…
Галочка
Тільки яка ви є добра душа, того не забудем повік!..
Таранець
Єй, істинно! ви і були, і є мій благодітель, і чим вас відлякувати?
Зорін
О, мой почтенный Алексей! Благодарность твою можешь доказать, осчастливить меня навек, самая смерть…
Галочка
(весело, стараючись не дать йому говорить)
Ануте вже, при такому часі не споминайте про смерть!.. На сім світі так гарно, весело!.. Мені сьогодня мов небеса одчинилися… полетіла б від радості попід хмарочками, та і вп’ять би до вас вернулась… Будемо тут жити у щасті, у любові… аж поки зовсім постаріємось…
Зорін
Правда, Галочка, правда. Самое большое счастье жить в любви. Будем так жить повек. Не отгоняйте только меня от себя…
Таранець
Пожалуй, ми не відганяємо; так ви щось нас не так любите, як ми вас. Чи будете часто приходити?
Зорін
Не только часто приходить, но думаю с вами и навсегда остаться, когда только примете меня.
Таранець
(дивуючись)
Що б то як?..
Зорін
(схватывает его за руку)
Почтенный Алексей! выслушай…
Галочка знаками упрашивает его, чтоб он молчал; он опустил руку Таранца и, подумавши, говорит.
Нет… еще не время!.. завтра… завтра приду и все скажу…
(Скоро уходит.)
Таранець
(задумавшись, дивиться услід йому і, помовчавши)
Що се він, доню, сказав, що якби повік йому з нами жити? Га?
(Дивиться на неї пристально.)
Галочка
(смутившись)
Не знаю, таточку!.. Чи не против того… що, може, кватери їм будуть на Гончарівці… або що; не знаю-таки…
Таранець
(довго дивиться на неї, потім протягує до неї руки; вона кидається до його і обніма його)
Ні, Галочка!.. я не боюся нічого!..
(Кладеть їй руку на голову.)
Ти моя дитина!..
(Поцілувавши в голову, тихо ідеть в хату.)
Галочка
(дивлячись вслід за ним)
Твоя, таточку!.. і ти ніколи не відцураєшся від мене!.. Боюся тільки того, що дума Семен Іванович!.. Нехай попереду розкажу я, як нам любов нашу скінчати… Так і зробимо, так і житимемо… І що то за гарно буде? Він мене любитиме, поки я вмру… і я буду довго-довго жити… бо у щасті та у вірній любові і душа буде радоватися, і здоров’я цвістиме, як весення квіточка!..
Примітки
Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 195 – 203.