Дійствіє п’яте. Похорони

Григорій Квітка-Основ’яненко

Через дві неділі. Декорація та же сама.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Явленіє перше

Микола

(виходячи із бокової двері, тихо)

Коли б же то заснула хоч трохи!.. Вже і я замітив, що як засне, то і кріпча… І вже її кріпость! як свічечка пала, поки дихне на неї вітрець… а вітер поусякчас її осилує. Що зробила з собою?.. Прямо, що ангельська душа!.. О! що б не робив, чого б не віддав, щоб такого ангела удержати на сім світі!.. Не таке моє щастя!..

(Задумується.)

Галочка

(за кулісами).

Миколо! а де ти?

Микола

Я тут, у хаті. Я думав, ти заснула.

Явленіє друге

Микола і Галочка, блідная, слабая; голова убрана, як у замужньої, в очіпку.

Галочка

Я таки і заснула трошки… Та ніби і кріпша стала.

Микола

Коли б ти довше попоспала, то ще б тобі полегшало; а то, бач, від вітру валяєшся. Сядь тут, посидь.

(Усаджує її.)

Галочка

Добре ж, і посижу. Дай мені свою руку.

(Береть його руку і прижимає до серця.)

Микола

Чи не болить що в тебе, що мою руку прикладаєш?

Галочка

В мене нічого не болить, опріч душі… як сам знаєш. А вже ж переможу своє лихо, пересилую… Тим і за руку тебе держу, щоб пам’ятовати, хто ти мені є, Миколо!.. Я і твій вік зав’язала!..

(Задумується.)

Микола

Не думай сього, Галочко! Я тобою став щасливий. Коли б нам тільки не журба твоя, що ти через неї чахнеш та сохнеш, то нам з панотцем тільки б радоваться. Та ти сама богобоязна; ти и сама знаєш, що здоров я треба зберігати; знаєш і те…

Галочка

(зразу одумується і бистро дивиться на його)

Що я знаю? Що ти кажеш?

(Оставля руку його і дивиться все на його.)

Микола

Знаєш, що треба…

Галочка

(твердим голосом)

Скажи ти мені, зділай милость, хто ти такий?

Микола

Мене питаєте, хто я?

Галочка

Тебе. Пожалуста, не сердься на мене; я тямлю, що я спросила, щоб на мене ніхто не сердився. Ти мені усе розкажи, хто ти і хто я. Я усе знатиму. Тепер же, далебі, усе позабувала.

Микола

Та я ж Микола, твій мужик, що от дві неділі, як ми побрались.

Галочка

Дві неділі, кажеш?.. А він через три, казав, буде.

(Тоскує.)

Ох, лишечко мені! віддайте мене швидше заміж… А то прийде він, я пропаща тогді!.. і він пропащий!..

Микола

Бог з тобою, Галю, що се ти говориш? Ти вже замужем, я твій мужик; згадай усе та й не бійся нічого.

Галочка

(подумавши)

Тепер згадала усе… Миколо!.. Не сердься на мене… Мені тяжко, дуже тяжко!.. Як підступить під серце журба, де б я ділась!.. Ох, горечко моє!.. мені його жаль… Що то він скаже, як вернеться?

Микола

Об йому не вбивайся. Вже батько знатиме, як його розважати. Ми не пустимо його до тебе зараз.

Галочка

(печально)

І ніколи не водіть його до мене, прошу тебе, Миколо! Вже ж ми попрощалися навік, чого нам ще?.. Зділай же милость!..

Явленіє третє

Ті ж і Таранець.

Таранець

Що у вас тут доброго? Чого вона в тебе просить?

Микола

Щоб не приводити до неї Семена Івановича, як приїде…

Таранець

А чому ж се? Таки і нічого. Спершу б так трошки, а там би і привикли.

Галочка

Ні, таточку, не здужаю сього… І від однії думки мені важко!.. Тяжко мені щось дуже!.. Полежала б я трошки; а ти, Миколо, хотів у город іти, то й пішов би; а я чи не заснула б собі? Відведи мене… нездужаю…

Микола ведеть її тихо.

Таранець

(з горестю дивиться вслід за нею, кидається на ослінець і, облокотившись на стіл, плачеть)

Одним одно дитятко… І яке ще?.. І те потеряти!.. Ох, тяжко мені!.. Зачім би старому жити?.. Зачім батькові переживати дітей своїх?.. Воля господня на все! Може, минеться біда?.. Оце їй тяжка година, а там потроху і привикла б… О, чого б я не дав, щоб відвести від неї свою біду!.. Боявся гріха за нерівню віддати, а се ж легше їй так страждати?..

Явление четверте

Таранець і Микола.

Таранець

А що вона?..

Микола

Лягла і нічого. Забажала яблука. Оце маю іти у город, то і принесу. Ось що, тату, хочу у вас прохати: подозвольте підрядитися під хуру. У Полтаву до війська муницю везти. Заробіток хороший.

Таранець

Як знаєш, сину. Я тобі попереду сказав і тепер скажу: роби як хочеш, я ні у чім не побороню. Усе твоє. Мені вже небагато треба і те не надовго. Чи й сам думаєш з хурою?

Микола

Борони боже! як її таку зоставити? Хоч би і пильне діло яке, усе кинув би. Бачите, тільки куди відвернувся, зараз і пита: де ти, Миколо? Оце і тепер іду, та якомога і поспішатиму назад.

Таранець

Добре, синку! Іди ж здоров. Нехай тобі бог у вусім помага! Не барись же!

Микола виходить. Таранець один.

Чого ми на сім світі вбиваємось?.. Чого жалкуєм за ним? Що тут є хорошого?.. Горе та лихо, лихо та горе, одно за другим іде, одно за одним напада на чоловіка, душить його, а він не хоче розлучитись з світом!..

Явленіє п’яте

Таранець і Галочка, ледве може іти, несеть в руках роботу, сідає у вікна.

Таранець

А що ти, доню, і не полежала?..

Галочка

Відпустило мені трошечки… Вже остило і лежати… Посижу з тобою, таточку; та думаю, чи не пошию чого-небудь.

(Збирається робити.)

Таранець

Добре, душко, згадала. Пороби хоч трошки, розбивай свою тоску. То сим, то тим забавляйся, то і незчуєшся, як оздоровієш. Микола пішов у город, а я провідаю батраків і скоро вернусь до тебе.

(Виходить.)

Галочка

(одна)

Сердешний батенько дума, що моя журба минеться, що я поздоровішаю коли-небудь!.. Не на те я ішла… знала, що буде зо мною!.. Господи милосердний! Я не вбиваю себе; що б робила, щоб не губити здоров’я! знаю, що гріх смертельний… що ж мені робити, коли нема в мене стільки волі…

(Схиливши голову, задумується.)

Явленіє шосте

Галочка і Олена.

Олена

(входить тихо і обглядає Галочку; на сторону)

Господи милостивий! Уже зовсім не та. Мов свічечка догоря.

(Утирає сльози і, прикидаючись веселою, кидається до неї.)

Здорова була, моя Галочка. Учора тільки не була у тебе, та так зоскучилась, що не можна!.. Бач, тепер ти здоровіша; позавчора увесь день лежала, а сьогодня, бач, за роботу берешся.

Галочка

І, вже моє здоров’я! чую сама, що швидко усьому кінець.

Олена

Та ну-бо, Галочко, не вбивай себе, відганяй журбу. Пам’ятуй що ти ще тільки почала жити і що є тобі для кого жити. Батенько твій старенький…

Галочка

Знаю, душко, усе знаю. І чого б я не робила, щоб подавити свою тугу? Не можна, я чоловік. Як я любила його, ти знаєш, Олено. Скажи йому усе, скажи, що і вмерти хочу швидше, щоб розв’язати його душу.

Олена

Та бог з тобою, що се ти думаєш! Ще поживемо…

Галочка

І, ні вже, Олено! Що день, що часиночка, то усе мені важче. Оце уранці так було мені підступило, що ледве не вмерла. Ох, тяжко мені бува! Так і жду, що коли мене постигне яка нова, хоч манісінька журба або сполохаюсь чого, то тут мені і підступить до серця, тут і кінець. Спасибі, душко, що заздалегідь прийшла до мене…

(Слабіє, береть Олену за руку і силиться говорить.)

Олена

(утирає сльози, на сторону)

В’яне наша що ні найлучча квіточка! (їй.) Та знаєш, що й мені скучно, як довго не бачусь з тобою!

Галочка

Спасибі тобі за усю твою любов! Ми жили промеж себе мов рідні сестри, будь же мені і по смерті моїй рідною сестрою. Озьми на свої руки мого нещасного батенька… заміни йому мене… Згадайте мене, та не журітесь кріпко… Доглядай його у престарілості, у немощах… йому нема вже на світі ніякої радості; доглянь його, щоб не важко йому було його сирітство… Ти мене і там сим звеселиш.

(Цілує її в голову.)

З сим укупі приньми мою дяку за твою любов і приньми його на свої руки, як отця. Він не знав моєї близької смерті; він дума, що я пересилю свою журбу? Ні, вона мене з’їла… Так скажи і Семену Івановичу… Нехай спізнає мою волю, – живе, не журиться та шука свого щастя: для того йому і світ розв’язала.

Явленіє сьоме

Ті ж і Таранець.

Таранець

(сам з собою)

Шкода такої роботи! І дивлюсь, і не бачу нічого. Тільки маячу на світі.

(Олені.)

Спасибі тобі, Олесю, що провідала Галочку. Розважай її, співайте собі пісеньок, як було попереду.

(З усмішкою.)

А що. Галочко, багато наробила? Де вже тобі робити! і не силковалась би; а то і так кріпості мало. Сиди так; або я вам прочитаю що-небудь. Ти, було, любиш слухати, як читаємо.

Галочка

(швидко)

Ні, таточку, не читай. Я тепер і не второпаю нічого… (На сторону.) Минулося те… (Задумується.)

Таранець

Або от що. Тобі, доню, пуще усього треба яке діло, щоб ти хлопотала об чім; то і журба не так тобі допікатиме. Знаєш що? Зроби так, як і покійна мати твоя. Заведи коверниць або коцарьок. Ти з ними будеш управлятися, то і думки усякі відійдуть. І весело, і корисно, на коцях заробіток дуже гарний. Де їх не требують!

Чути поштовий дзвоник, замовкнувший біля вікна.

Що се таке?.. Бач, неначе хто сюда прибіг? А виглянь, доню, у вікно, що се таке є?

Галочка

(придивившись у вікно)

Ох, лихо!..

(Встає, пошатується, хоче іти і не можеть.)

Олена піддержує її.

Таранець

Що там таке?

(Встає, і підходить до Галочки.)

Галочка

Він… таточку!.. він!..

(Ізнемагає і падає на руки Олени.)

Сховайте мене від нього… від самої мене…

Таранець

(спішить з Оленою відвести її і, вернувшись, стоїть в недоумінні)

Що мені тепер робити? Ума не приберу!..

Явленіє восьме

Таранець і Зорін входит поспешно.

Зорін

(кинувшись до Таранца, веселый, обнимает его)

Здравствуй, мой почтенный Алексей Омельянович!.. Каково поживаешь?

Таранець

(ледве отвічаючи на ласки його, в замішательстві)

Спасибі богу… ще…

(На сторону.)

Буде тут усього!..

Зорін

Где Галочка моя? Уже она теперь совершенно моя! Вот, мой любезный, привез от дяди моего письмо собственно к тебе. Тут все доброе написано. Он просит и умоляет тебя не мешать моему счастью; и все грехи, каких ты боишься, берет на свою душу. Вот это письмо, читай его, а я побегу и отыщу Галочку, что, может, и не ждет еще меня так скоро. Отыщу и приведу к тебе, а ты нас благослови, как детей своих. Теперь ни в чем нет препятствия…

(Хочет бежать.)

Таранець

(удержуючи його, з замішательством)

Не турбуйтесь, Семен Іванович!.. Лучче сядьте… ось посидьте лишень… Як би то вам сказати…

Явленіє дев’яте

Ті ж і Галочка, котру веде Олена.

Зорін

(увидев ее, хотел броситься к ней; она рукою дает знак, чтоб он не подходил, а он, пораженный убором ее, остолбенел, руки сцепил и едва устоял на ногах)

Галочка!.. ты замужем? Что ты это сделала?..

Галочка

(говорить з великим усиллям. Сльози їй мішають. Отець і Олена піддержують її)

Семен Іванович!.. Панотець мене благословив… і я, по самій чистій волі, вийшла за чоловіка чесного, доброго… не приходиться нам нічого споминати… Ще раз довелось мені сказати вам; прощайте навіки!.. Забудьте усе!.. Забудьте мене… Коли зможете, забудьте і щиру любов мою, через котору я зробила усе для вашого спокою… Ви знайдете своє щастя… а я!..

(Слабіє зовсім. Її саджають на лавку.)

Зорін

(ударив себя в грудь, в отчаянии)

Все надежды на счастье исчезли!.. Пули неприятельские успокоят меня!

(Убегает.)

Таранець

(піддержуючи Галочку)

Доню моя мила!.. Галочко моя!.. Серденько моє!.. Що а тобою?..

Галочка

(опам’ятовавшись, важко дише).

Ох, тяжко мені!..

Таранець

Поведу я тебе… може б, полежала?

Галочка

Ні, вже і піднятися не здужаю…

(Лежить на руках батька, держачи Олену за руку.)

Де… Микола?

Микола

(поспішно входячи, кидається до неї з другого боку на коліна)

Осьде й я… Що з тобою, моя Галочка?

Галочка

(подає йому другу руку)

Важко мені! уже до серця підступило!.. Дай мені свою руку… Я вже не бачу вас!.. Господи! я сполнила… святіший закон твій… Положила душу за друга… Старалась себе зберегти… для вас, тату… для тебе, Миколо… не змогла!.. Я чоловік… Отець праведний прийметь мене…

(Умирає.)

Таранець з великою горестю ридає над нею. Олена, ридаючи, цілує її.

Микола

Чи ми ж достойні були, щоб ангол небесний жив з нами?..

(Цілує їй руки.)

Занавісь опускається.

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 222 – 228.