Дійствіє четверте. Весілля

Григорій Квітка-Основ’яненко

На другий день. Та ж декорація

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Явленіє перве

Таранець

(один входить)

Господи!.. Так тяжко на душі, місця нігде не знайду!.. виходив до робітників, нічого і не тямлю!.. Не спав усю ніч, плакав об своєму дитяті!.. Бачачи, як вона його кріпко любить і як жива у домовину іде, сам на свою душу усякий гріх озьму, а одружу їх… Коли б тільки вертався!.. Одна була мені порада – книжка, тепер і дивлюся, і слов не бачу…

(Сідає і задумується, вздихаючи інколи.)

Явленіє друге

Таранець і Галочка.

Галочка

(виходить блідная; отчаяніє і рішимість на лиці; ледве можеть іти, падає батькові у ноги і заливаясь сльозами)

Поратуй мене, таточку-голубчику! Не дай мені зовсім пропасти!..

Таранець

(стараючись піднять її)

Що таке? що, моя доненько? Устань, моя кришечко!.. моя лебедочко!..

Галочка

(на колінах)

Не встану, панотченьку, поки мене не звеселиш, поки не втішиш, що обіщаєш зробити, об чім уостаннє тебе попрошу…

Таранець

Усе зроблю, моя зірочко! Хіба ти не знаєш, що я душу свою рад за тебе положити!..

Галочка

Спасибі тобі, мій таточку ріднесенький! Не відкажи і теперечки!..

(Цілує руку його.)

Панотченьку, голубчику!.. Віддай мене заміж!..

Таранець

(обрадовавшись)

Добре ж, моя доненько! Насилу ж ти надумалася! Він незабаром буде… Або наймім кого та пошлім, щоб швидше їхав…

Галочка

(швидко)

Ні, панотченьку! сховай мене від сії біди!.. Віддай… тільки не за нього!..

Таранець

За кого ж тебе, доню, віддати?

Галочка

За кого хочеш, за кого здумаєш, таточку! Поспішай, панотченьку, поки він не вернеться…

Таранець

Що се ти, Галочко, надумала? Устань-бо та іди до мене, пригорнись до мого серденька і розкрий мені свою душу: що се в тебе за думка така?

Галочка

А от, таточку, яка в мене думка. Він не забариться вернутися; пристане до вас з людьми письменними, а ті, – що їм за діло до нашого щастя? Стануть вас уговорювати, прохати, зіб’ють вас з думки об моєму щасті, ви звелите мені іти; а тут і моє серденько змовиться з вами. Я піду усе одно що на видиму смерть!.. Опісля він буде вбиваться; яково мені буде глядіти на нього?.. Пішла б я у черниці – скоро не пострижуть, а він скоро буде. Так щоб положити один кінець, віддайте мене заміж. Він, побачивши, що нічого робити, сам покине свою думку, знайде деінде своє щастя…

Таранець

Чи будеш же ти щаслива, доню моя, з ким другим? Чи не погубиш же ти себе, віддавшися нелюбу на цілий вік?.. Ти зажуришся. Мені важке твоє щастя.

Галочка

І вже, моє щастя!.. Оце мені тепер тяжке урем’я, поки усе сповниться, а там… переможу себе; я ще втішу тебе при твоїй старості.

Таранець

О, що жалко мені його!.. Кріпко хороший чоловік!

Галочка

То-то моє й горечко, що і ви з моїм серденьком нападаєте на мене! Треба, ох, треба поспішати…

Таранець

За кого ж тебе віддати? Хоч та тобі порадонька буде, що сама вибрала…

Галочка

(з усиллям)

Коли так, то віддайте мене… за П’ятаковського…

Таранець

(зразу)

О, нехай бог боронить! Лучче мені тебе на столі побачити!.. Він мій враг, мучитель!

Галочка

Стане добрим, як буде… (одвертається на сторону) о боже мій!

Таранець

Він не тебе хоче, – худоби моєї бажа; він тобі ціни не знатиме, заїсть тебе швидше…

Галочка

Мені усяк однаковісінький, усяк світ мені зав’яже… Моя доля терпіти!

Таранець

Так мені не приходиться так тобою орудовати… Уже лучче іди за кого з тих женихів, що ще й недавно засилали людей; скажи: за кого? – зараз пошлю, і таке весілля справлю, що ну!

Галочка

Не хочу, я панотченьку, ні за кого з них. Вони пишні, багаті, будуть вередовати. Тяжко буде моєму серцю у перші годи, а вони не дадуть мені воленьки гаразд і поплакати об моїй долі!.. Чи не знаєш, таточку, якого сироти у бідності: озьми його у прийми, віддай йому і худобу нашу, і мене нещасну!.. За добро, що йому зробили, він буде нас поважати і мною не стак орудовати. Знайди такого, приведи і скажи мені: се твій мужик. Я у ноги поклонюся!..

Таранець

(розмишляючи)

Коли так… доню, Галочко!.. Іди за Миколу!

Галочка

(швидко)

Добре, панотченьку, піду…

(Зразу здригнула, пошатнулася; на сторону.)

Кінець усьому…

(Зібравшися з силами, до батька.)

А хто ж то… такий… Микола?

Таранець

Круглий сирота, чесного, хорошого роду. По бідності його узяв я і привчив до усього, на йому усе моє хазяйство лежить. Може, ти коли і запримітила: він собі чепурний, моторний і красивенький-таки…

Галочка

(горесно)

І вже, таточку! мені сього хоч і не кажи!..

Таранець

Так, коли так, доню, то і так. Коли іти за кого-небудь, то лучче за Миколу.

Галочка

(ламаючи руки)

Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли б можна… щоб сьогодні нас і звінчали?..

Таранець

Як се можна? Коли хоч, у неділю…

Галочка

(швидко)

Приїде, таточку, приїде!.. Тоді усе наше пропало!..

Таранець

Що ж робить? Для того случаю треба прибратись…

Галочка

Який тут случай?.. Яке прибирання? Моє сирітське діло. Покликати кого із старших родичів, поблагословитися, та й звінчайте… Се весілля – ті ж похорони…

Таранець

Чи думав же я так свою Галочку, одну втіху, так віддавати? Покликати ще жениха.

Галочка

Покличте, таточку! – коли почали, треба і кінчати.

Таранець виходить, Галочка одна, плаче.

Що подума про мене Семен Іванович? Чи оцінить, як щиро його любила, що відреклась від нього, топлю свої молодії літа, дівованнячко, іду на вічні сльози, на тугу, на усяке мученіє душі, аби б від нього відвести усяке лихо!.. Прощай тепер на вічнії віки!.. Не скажу тобі: люби мене… не можна, се против закону; а згадуй мене тим, що я зробила… і як знаєш, так дякуй!.. Прощай! настає година, що здумати про тебе гріх буде!.. Прощай, мій миленький!..

(гірко ридає, і утирає сльози, чуючи, що ідуть. Стоїть на стороні печальная і не дивиться на Миколу.)

Явленіє третє

Галочка, Таранець і Микола.

Таранець

От же і Микола іде.

(Сідає.)

Миколо! ще малим тебе узяв я на свої руки, вигодував, навчив і обіщав, коли будеш вірно і чесно служити, наградити тебе. Ти служив мені так, що, дай боже, щоб і товариш приглядав добро, як ти вбивався за хазяйським. Спасибі тобі!

Микола низько кланяється.

Прийшла моя черга слово здержати і тебе наградити… Миколо!.. От, одна моя радість на світі, моя Галочка, одним одна дитина… Озьми її! Худоба моя – усе твоє; озьми і мене у приньми, не покинь.

(Гірко плаче.)

Микола

(дивуючись, блідніє, дрижить)

Що б то… як… дядюшка?..

Таранець

Так, Миколо!.. Будь мені зятем… кохай, шануй мою Галочку, що віддаю тобі у жони… Зроби її щасливою, – і вічна моя дяка тобі!..

Микола

(так же)

Чи… бува… не смієтесь ви з мене?..

Таранець

У такий святий, важний час який буде сміх? Я, маючи одним одно дитятко, уручаю його тобі, надіючись, що не хто другий, як ти, зробиш її щасливою!..

Микола

(кидаючись в ноги йому)

Чи я ж достоїн такої честі?

Таранець підніма його.

Я круглий сирота!.. Ви мене до розуму довели… я вас знав, почитав, як отця рідного… Об Олексієвні, ось об Галочці і подумати не смів. Хто вона, і хто я, мізерний? Як се можна?..

Таранець

Коли я тобі її уручаю… коли я прошу тебе, будь моїм сином, збережи мою Галочку!

Галочка

(тихо підходить до Миколи)

Ні об чім тебе не прошу, тільки будь до мене добрий… не потурай, коли часом буду смутна; се минеться. Я буду тобі покірна, поважатиму тебе і доведу до того, що ти, бачачи мою добрість, полюбиш мене. Не попрікай мене, коли я часом… Я й сама не знаю, яка буду!.. Не вважай тим, а доведи мене до того, щоб я тебе… через тебе мала хоч маленьку втіху, не терпіла б ніякого горя. Поклонімось же нашому панотцеві, нехай поблагословить і молиться за нас, за своїх дітей…

Микола

(удержуючи за руку)

Трівайте лишень, Омеляновичу! чи, як ви мені повеліваєте, панотченьку! і ти, Олексієвна! От я заприсягаюсь перед вами любити вас, шановати, почитовати, не як є ви моя жона, а як против мене господиня… Не тільки якого слова, – думки не буде в мене ніякої против вас. Ви над собою волю маєте, ви розумніші, ви мене навчайте, Омеляновичу! Я батька і матері не знаю; ви мені отець і благодітель! Будьте, як і були, мені хазяїном і повелівайте надо мною. Буду за вашим добром вбиватися однаковісінько, як до сього часу. Воно, як було усе ваше, так і буде ваше; і я по увесь мій вік увесь ваш. Тепер, на таку мою волю, благословіте нас, панотченьку!

(Кланяється у ноги Таранцеві і Галочка з ним же.)

Таранець

(піднявши, обніма їх)

Діти мої любезні! Нехай вас бог благословить для вашого щастя і моєї радості! Тепер треба б вас посадити укупі, як звичайно посватаних, та ніколи… ще насидитесь! Треба ділом поспішати. Галочка хоче, щоб оце вас і обвінчати.

Микола

Щоб сьогодня?

Таранець

От-от, зараз. Біжи, зятю, поклич, щоб хутенько ішли: мій брат у первих з жінкою; нехай і дівча озьмуть, світилочка буде. Та ще поклич свата Тараса теж з жінкою та з невісткою; та зови племінників моїх; та ще кого хоч сам від себе проси. Біжи ж, синку, не барися.

Микола

Зараз, тату, усіх оббігаю.

Галочка

Поперед усього забіжіть до Олени моєї; нехай швидше іде до мене.

Микола

Зараз, зараз її пришлю!

(На сторону.)

Що се зо мною діється? Чи не сплю я?..

(Виходить.)

Таранець

Лагодь же, душко, коли так захотіла, подарочки весільні, а я мотнуся, щоб швидше що зварили попоштувати весільних гостей.

Галочка

Та яке, таточку, там поштовання! аби б у закон увести.

Таранець

(виходячи)

Але! потурай. Ох-ох-ох! Чи думав я так її віддавати?..

Галочка

(одна)

Мої подарочки усі готові… Гарно дівчат ховають, обдарюють усіх, неначе на весіллі. Так вона-бо нічого не бачить. Я щасливіша усіх: мої похорони я буду сама бачити, сама і пообдарюю, сама і поховаю себе!..

(Плаче.)

Жаль батенька, кріпко… жаль!.. Зостанеться один на світі, як билиночка… хто його доглядить!..

(Задумавшись.)

Ні, Галочко! не покидай, що почала! Лучче йому раз поховати мене, чим по усяк день бачити мене, що вмираю… Швидше, швидше! поки ще є в мене і сила, і пам’ять… От-от скоро стеряюсь зовсім!..

Явленіє четверте

Галочка і Олена.

Галочка

(кидаючись до неї)

Швидше іди, Олено. Лагодься мені вінця держати… Посидь тут, я достану весільні подарочки… Вже скоро і поїзжани прийдуть…

(Швидко виходить.)

Олена

(одна)

Що се вона каже? Каже, вінця їй держати… що поїзжани скоро прийдуть… побігла за подарками? Батрак же їх нічого не казав, тільки і сказав, щоб як можна швидше ішла до неї…

Галочка

(приносить рушники і платки)

От, сестро, і подарочки. А оце хустка молодому…

(Задумується.)

Олена

Та скажи мені, Галю, зділай милость, хто се у вас іде заміж?

Галочка

(дико дивиться на сторону)

Та ні, не заміж… Бач! яму копають… холодно буде… та нужди нема… Швидше, Олено, швидше.

Олена

Та ну-бо, не жартуй. Кажи, хто у вас іде заміж? Чи ти, чи хто?..

Галочка

(задумавшись)

Не знаю, душко!.. щось і я чула… та не згадаю, хто?..

Олена

Ти ж мене зустріла, кажеш, тобі вінця держати. Чи правда ж?

Галочка

Е-е-е-е! тепер згадала! Я, душко, іду заміж. Подерж мені вінця, як ми ще спершу змовилися.

Олена.

За кого ж ти ідеш?

Галочка

(равнодушно).

Не знаю.

Олена

Як же се? Ідеш заміж і сама не знаєш за кого?

Галочка

Е! Тепер усе згадала. Я, сестро, іду заміж; не знаю, хто він такий і є; чула, що він… чи Микола, чи хто; тепер вп’ять не тямлю… Олено, рибочко моя! Мені за кого-небудь, аби б не за нього!..

Олена

Та за кого, скажи? Я нічого не второпаю.

Галочка

Він мене, душко, любить так кріпко, як і я його… він хотів мене узяти… а я не хочу, щоб не погиб через мене… він побіг за письмом, а я швидше вийду за кого-небудь, щоб йому руки розв’язати.

Олена

Так се то…

Галочка

(кидаючись до неї)

Цить, душечко, цить, не згадуй його… вже не можна! Він почує, вернеться… озьме мене… пропала я тогді!..

(Плачеть.)

Не згадуй його!.. Тут і так моє бідне серденько тоскує, бажа його… Знаю, що кинуся прямо до його… не покину його довіку!.. Ні, Оленочко! Не слухай мене!.. Звінчайте мене… швидше звінчайте… чи не замовкне моє серденько!..

Олена

Та тривай, сестро! Як тебе вінчати, коли ти не о своєму умі?

Галочка

Тим-то лихо, що серденько моє орудує ще надо мною. Коли б воно замовкло, а я стала при умі, як треба… не дайте волі серденьку, воно скоро мене посилує!.. Зділай милость, проси, щоб швидше нас звінчали; боюсь, щоб я з собою чого не зробила! Де тато?

Олена

Он іде з людьми. Іди ж сюди, я тебе приберу до вінця, як звичайно…

Галочка

Не треба мені ніяких приборів. Я так була учора і не роздягалася; усю ніч так просиділа… Він мене таку бачив, таку поцілував уостаннє… нехай усе так і зостанеться…

Явленіє п’яте

Ті ж, Таранець, Микола, приодітий, Твердохліб, обивателі і обивательки.

Твердохліб

Дай боже усім вам день добрий. Помогайбі вам усе добре!

Таранець, Галочка і Олена

(кланяючись)

Спасибі.

Таранець

Просимо, гості любезні, поки до діла, сідайте у нас.

Всі сідають. Микола і Галочка з Оленою стоять в разних сторонах напереді; Галочка, задумавшись, не дивлячись ні на віщо.

Твердохліб

Обичайно приговорюють: сідайте, щоб старости сідали. А у вас, Омеляновичу, ні задля кого і садовиться, одну дочку і ту віддаєте. Странний случай, приятелю любезний! Я ішов до вас по другому ділу, та от на порозі чую і бачу, що у вас весілля. Доброє діло. За кого ж ви віддаєте? Де ваш зять?

Таранець

Онде ж він, Микола мій.

Микола кланяється.

Твердохліб

Благоразумне діло, Омеляновичу! Ви його змалу знаєте: він узявся за хазяйство, і хазяйство його зна. Парень смирний, добрий. Галю, душко! (підійшовши до неї) полюби його!..

Галочка

(виходячи із задумчивості)

Кого, дядюшка?

Твердохліб

От, кого? Ох, ви, дівчата! Буцім і не знаєш. Кого батенько дає тобі у мужа…

Галочка

(так же)

Коли, дядюшка?

Твердохліб

От так іще. От то не за того іде, за кого хоче, так ще і церемониться! Потурай вам. І наші жінки не хотячи йшли, і плакали, і голосили, а далі не відіб’єшся від них.

Прийшовшії усміхаються.

Єй так! А тут чого? Парень важний і став у великій пригоді твоєму отцю, защитив його перед судом. Ну, тепер, по-моєму, Омеляновичу, – зібралися, так чого ж ждати?

Таранець

(усе врем’я печальний)

Може б, попоштувати чим?

Твердохліб

До вінця не годиться; нехай як покінчаєм вашу радість.

Таранець і Галочка

(обоє на сторону, вздихнувши)

Радість!

Твердохліб

А тепер, коли ласка ваша, обдаріть чим родичів. Галю, душко! Се ваше діло, а ти, дружечко, поможи їй.

Галочка приступила до подарків і тільки дивиться на них; Олена бере і підносить кожному по рушнику, перев’язує їми через плече, а парубкам в’яже платки на руку. Світилка, дівочка літ чотирнадцяти: в руках у неї шпага, обнаженная; ефес убраний травами і цвітами, а зверху горящая свіча. Світилку і меч її также перев’язують рушниками. Після усіх Олена дає одличний от всіх платок Галочці, і та підносить його Миколі. При всякому піднесенії Олена і всі пришедшії кланяються.

Твердохліб

(между тим продолжає)

Важне діло весілля! Тут не можна нічого ні прибавити, ні випустити. На усе чин і порядок. Що то нема вашого приятеля, офіцера? Він любопитний на се, розпрошував у мене багато про сії порядки. Коли б під сей час підскочив, добре б було. Ми б і йому хустку почепили.

Галочка

(почувши його слова).

Олесю, душко, мерщій… Зовсім, дядюшка! Що тепер робити?..

Твердохліб

Добре, коли зовсім. Тепер, головатий батьку, бери хліб, сядь собі, а молоді станьте перед батьком (усе те роблять), а ми поблагословимось.

Усі прочі сидять і Твердохліб тож.

Старости, пани-підстарости!

Два старики

(із сидящих вмісті)

А ми раді слухати.

Твердохліб.

Благословіть молодим батькові поклонитися, благословеніє узяти, під вінець стати.

Ті ж старики.

Боже благослови!

Твердохліб.

У другий раз.

Старики.

Боже благослови!

Твердохліб.

У третій раз.

Старики

(тричі разом).

Боже благослови!

Твердохліб.

Нуте, діти, кланяйтесь.

Микола і Галочка кланяються батькові в ноги.

Таранець

(благословляє їх хлібом і, оддавши його Миколі, обнімає дітей)

Діточки мої любезні!..

(Заридавши.)

Багато в мене на серці… Не здужаю сказати!.. Галочко!.. гляди!.. Миколо… Бог з вами!..

(Випуски їх.)

Галочка цілує руку батька і гірко плаче; Олена насилу уже одрива її.

Твердохліб

(меж тим до прочих)

А ви собі виступайте надвір і ждіть. Підете за молодими, як порядок велить. Тепер ідіть, молоді, у парочці.

Микола, взявши за руку, веде Галочку, ледве можущую іти. Олена піддержує її.

Що б то музику достати! Хоч би одну скрипочку…

Таранець

(ледве може стоять)

Не треба музики! Се не весілля… Се похорони… (ридає) поховав я свою радість навіки! Галочка! дитино моя! Ти мене покинула… О! не покинь мене на сім світі!

(знемігши, падає на шию Твердохлібу.)

Друже мій! Поведи мене… Я нездужаю… розкажу тобі, що се за ангел, моя Галочка!..

Примітки

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 213 – 221.