Дійствіє третє. Кохання
Григорій Квітка-Основ’яненко
На другий день. Декорація первого дійствія.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6
Явленіє перве
Таранець
(один, сидить і читає книжку; потім, знявши очки)
І великії, і святії мужі, а скільки бідствовали на сім світі!.. Чого ж нам, грішним, тужити, коли біда постигне? Вони через своє терпіння царство заробили; треба ж і нам так робити, як і вони. Не дай тільки, боже, якої напасті, як мені, було, ні відсіль, ні відтіль склалось лихо. Не було горя, не мав об чім тужити, так тут якраз і біда! Достаточку, слава тобі господи! і унукам зостанеться… Чадо моє миле, що я і не знаю, як дяковати богу за неї!.. яка то їй судьба?
(Задумується.)
Ой, ні, ні!.. не буде сього!..
Явленіє друге
Таранець і Твердохліб.
Твердохліб
Здорові були, Омеляновичу! Поздоровляю вас покінчавши своє діло.
Таранець
Спасибі вам за усе. Сідайте, пожалуйте. Учора після передряги не зміг піти до вас подяковати за усе ваше старання, що зарані звістку дали і там об мені старалися, а що пуще, Семена Івановича покликали; зовсім було у тюрму сказали; так він вже випросив і поручився.
(За куліси.)
А ке, доню, нам чого любезного гостя попоштувати!
Твердохліб
Не турбуйтеся ні в чім уже ради мене. Не вам кажучи, лихоманка трясла мене з самої осені; так обіщався цілий год по п’ятницям не розрішать. Покорно спасибі за усердіє. Рад же, істинно рад, що не дали ворогу посміятися! Буде ж і він знати!
Таранець
А що йому? Нічогісінько. Листок паперу на донос пропав, та й годі. Як показав Микола усе про нього і против чого якії слова говорив, так судящі засміялися і похвалили Миколу, а об П’ятаковському сказали, що сп’яну так зробив. Що ж йому се? він завтра на другого нападеться.
Твердохліб
Е, ні; так, стало бить, ви, приятелю, і не знаєте, що з ним послідовало?
Таранець
Ні, не знаю нічого. Хіба що?
Твердохліб
Віддали П’ятаковського під суд і велено діло скоріше кінчать; так оце сьогодні озьмуть об вас повальний обиск, та й рішеніє послідує.
Таранець
(скочивши з ослінця)
Як! об мені повальний обиск? За що така напасть?..
Твердохліб
Тверже діло буде, приятелю любезний! Та ви не смущайтесь: об вас покажуть усе добре, як і знають.
Таранець
(ходе сюди і туди, встривожившись)
Боже мій, боже мій!.. Чи ждав я сього над собою!.. Усе добре покажуть; спасибі за сю пісню… Яково з такою душею, як моя, що й помислити боявся об якій неправді, яково мені іти на людський суд? Чи бездільничав я, чи ні?.. А чим за се удовольнить мене П’ятаковський?.. А скільки годів моїх потрачено за сей один час, поки я почую, що про мене із-під присяги скажуть?.. Він із-під суда вивернеться, а я вже був під розбором, під слідствієм! Ох, боже мій!..
Твердохліб
Не тужіть так позанапрасно; так порядок велить судящим. От і се ще треба зробити: дати показаніє, хто ви, де родились і коли стали жити…
Таранець
Як і об душогубці питають!..
Твердохліб
Та ні, бог з вами, зовсім друге. Я оце зайшов за вами; пан комісар жде вас. Ідіть і проходитеся, і ближче буде к кінцю діло.
Таранець
(подумавши і з прискорбієм)
Не смію ослухатися начальства, іду із вами… а вже яково мені на душі, так один бог бачить!..
(Бере шапку і палицю.)
Е, трівайте лишень: сказати треба Галочці, що йду на часинку, а то якраз побіжить куди очі визволяти мене. Галочко, душко! а вийди сюди на часинку. Тут нема чужого.
Явленіє третє
Ті ж і Галочка з роботою в руках. Ввійшовши, кланяється Твердохлібу.
Таранець
Посидь, Галю, сама у хаті, поки я звернусь.
Галочка
Ох, таточку, я вже і боюсь, що куди ви оце ідете!
Таранець
Та не бійсь, божевільна. Адже бачиш, я не з салдатами іду! Є діло до чоловіка тут недалечко; так я, ти ще і рубця не дорубиш, а вже і вернусь.
Твердохліб
Не смущайтесь, Олексієвна! Робіть собі та пісеньок співайте; то і незчуєтесь, як ми прийдемо.
Таранець
Бог з тобою, доню! Ходім, приятелю! Іди, Таранець, оправдуйся… от до чого привів бездільник!..
Виходять обидва.
Галочка
(одна, сідає до столика і шиє).
От же троха чи нема у батенька яких клопіт усе з тим навіженим П’ятаковським? Щось він смутненький пішов. Та й досадно ж!.. А мені так весело!.. Прокинулась ще на зорі: гарно так у божому світі!.. Сонечко засіяло… На душі мені так весело… бо й ми собі любимось!.. Коли б Олена прибігла до мене, усе б їй розказала… та що то: на вулицю вибігла б, усьому світу розказала б, яка-то я щаслива, що мене любить Семен Іванович…
Явленіє четверте
Галочка і Зорін.
Зорін
(входя при последних словах)
Любит же, любит и крепко любит!..
Галочка
(вскочивши і оставивши роботу)
Ох! се і ви прийшли?.. Бачите, і без вас думаю об своєму щасті.
Зорін
(взяв ее за руку)
И я же, Галочка, все об одном думаю! поспешил к тебе; о чем ты говорила, нужно посоветоваться. Теперь же Алексея нет…
Галочка
Вони пішли за якимсь-то ділом і скоро вернуться…
Зорін
Знаю, все знаю: куда он пошел и что скоро будет назад. Тут-то мне и нужно с тобою переговорить…
Галочка
(весело)
Чи сядете ж, Семен Іванович, чи ходячи будемо розговорювати? Як хочете, вже ви не в гостях у нас. Чи правда?
Зорін
Правда, милая моя Галочка, правда, я ваш семьянин, ваш навек.
(Садится на скамейке и Галочка подле него. Он держит ее за руку.)
Не стану я тебе, моя Галочка, рассказывать, как ты осчастливила меня своею любовью!.. Когда меня искренно любишь, так душа твоя знает это счастье.
Галочка
Знає, мій соколику! та нема таких річей, щоб його виказати.
(Схиляє голову на його плече.)
Зорін
(лаская ее)
Так, моя зоричка! И я не умею его изъяснить. Как знаю свое сердце, так понимаю и твое: как я буду любить тебя по весь мой век, – и ты не оставишь и не забудешь меня никогда!..
Галочка
Хіба ж я захочу своєї смерті? знаю, що якби я подумала тільки менше вас любити, то тут би з нудьги і пропала. Через те й живу на світі, що люблю вас!.. Чи проживе рибонька без водиці, чи процвіте який цвіточок без рісоньки небесної?.. так і я не проживу без вашої любові. Коли ж ви перестанете мене любити, то я тут і вмру, а і вмираючи так же буду любити, як і у сей час.
Зорін
Когда меня так любишь… Галочка! сделаешь ли все для моего счастья?
Галочка
Що хочете, звеліть, на край світа пошліть, та нема на світі такої сили, щоб мене вдержала від любові до вас, а через те нема того на світі, чого б я не зробила для вас…
Зорін
(целуя ее)
Какое блаженство! в чистом, невинном сердце и найти такое чувство!.. Галочка!.. я не могу жить без тебя!.. Выйдешь ли за меня? Я женюсь на тебе!..
Галочка підняла з його плеча голову, одняла усильно свою руку, відійшла від його, руку прижала до грудей, дрожить, важко дише, блідна.
Зорін
Куда же ты встала? скажи мне, надеяться ли на такое счастье? Скажи!
(Хочет взять ее за руку.)
Галочка
(однімаючи руку, одступила іще дальше і ледве може говорить)
Що се… ви, ваше благородіє?..
(Пошатнулась, поспішила до столу і, облокотившись на нього, ледве удержалась, щоб не упасти на сторону, з великою горестю.)
Тяжкая година наступила!.. сього я боялась!..
Зорін
(вскрикивает вне себя)
Галочка! или мне так услышалось.. Кому ты это говоришь? Кого величаешь?..
Галочка
(стараючись укріпиться)
Вас.
Зорін
(с упреком)
И ты мне это говоришь?
Галочка
(з більшою твердістю і важко)
Я, Галочка, дочка простого обивателя Таранця, нагадую Семену Івановичу, що він є пан, благородного роду, поручик… йому і подумати того не можна, що він сказав.
Зорін
Так ли ты меня любишь?.. Так ли теперь уверяла?..
Галочка
І вмираючи буду так казати… Ох, бачить бог, як кріпко люблю вас і так любитиму повік!..
Зорін
Когда же так любишь, почему не хочешь идти за меня?
Галочка
Затим, що люблю кріпко, міри нема, як щиро люблю!..
Зорін
Почему же не хочешь своего и моего счастья?
Галочка
Моє щастя у моему серденьку, ніхто його не відніме. Як же я хочу, щоб ви були щасливі, так тим не хочу слухати річей ваших.
Зорін
Когда желаешь моего счастья, то почему не идешь за меня?
Галочка
Щоб не згубити вас навік, не зав’язати вам світу… Семен Іванович! я вам не рівня!..
Зорін
Не говори мне того. Любовь равняет всех.
Галочка
Може, й так, поки житимемо один для одного; так-бо не можна сього зробити!.. Об моїй долі, об моїм щасті ви не споминайте: я їх поховала; будемо говорити про вас. Я не знаю, як у світі, меж панами, водиться, а те знаю, що усюди будуть питатися про вашу жінку, відкіля вона і хто така є? Нехай ви, люблячи мене, і не засоромитеся сказати прямо: вона мужичка; та яково буде вам тоді? Усі будуть з вас сміятися, усі осуждати, усі цуратимуться вас через жінку, що у вас уся рідня мужики…
Зорін
Что мне за дело? Я не посмотрю ни на кого!
Галочка
Так вони подивляться на вас. Попрьокам та сміху з вас кінця не буде!.. Не стерпите, схаменетеся… і раді б вже вернутись, та вже не можна; от і возненавидите мене!..
Зорін
Галочка! Этого никогда не может быть! Пускай меня засмеют, растерзают, я никогда не перестану любить тебя!..
Галочка
Так я ж не кам’яна! хіба мені легко буде дивитися, що ви через мене і за мене страждатимете? 1 я, усе теє бачивши, хіба зможу жити? Однаковісінько вмру, як і тогді, як ви перестанете мене любити. Та я об собі і не вбиваюся. Хоч як хочете мене переряжуйте, навчіть, як бути панею, та вже натури не переробите; усе видно буде, що я коренна мужичка. Куди ви зо мною явитесь?..
Зорін
Я всех брошу, отстану от людей; ты мне только…
Галочка
Не так-бо, Семен Іванович! Ви у сто раз розумніші од мене, і ви знаєте, що сього не можна і не треба робити. Ви собі богобоязливі; ви знаєте, що гріх на світі даром жити. Усякому треба жити для діла, а не маятися без діла. Вам і скучно буде, і ви появились би меж люди, так у вас камінь на шиї – я!
Зорін
(в размышлении, смотря на нее)
Так так-то, Галочка, ты любишь меня?
Галочка
Боже праведний! Чим мені ще більш завірити, як я вас люблю? Чи і се вам нічого, що я для вашого щастя на видиму смерть іду? Бо розлучитися з вами – се смерть мені!..
(З упрьоком і утираючи сльози.)
Ох, Семен Іванович! хіба і се вам нічого?..
Зорін
Так зачем же нам разлучаться?..
Галочка
Якби я вас любила так, легенько, а себе більше, чим вас, так я і часу не думала б. Чого мені хотіти? З мужички стала панею; муж в мене молодий, хороший, як намальований; хоч на місяць, а попановала б; а опісля, що б з ним не зробилося, хоч би він і страждав через мене та хоч би і покинув мене, я собі байдуже. Він від мене, а я від нього, і не кажи мені ніхто нічого: я благородна! Так я-бо вас не так люблю! Волосинка з вас спаде, а в мене серця шматок відірветься; вам ще находить біда, а я вже страждаю! І тим-то лучче хочу цілий вік мучитися, горе терпіти, усякі муки сама приняти, аби б від вас і маленьку біду відвести…
Зорін
Ты сама наибольшую мне беду делаешь, ты губишь меня!.. ты нож в сердце вонзаешь…
Галочка
А мені хіба легше?.. Нещасна моя доленька, що я родилась у мужицтві!.. Пожалуй, якби я була панянка, тогді, любивши вас так…
Зорін
Все равно. Я говорю тебе: все равно, все мы божее создание!
Галочка
Так, боже созданіє, та щось мені здається, що не так ви кажете, як воно єсть. Не однакові зірочки на небесах, не однакові і дерев’я по садкам. Не буде вишенька цвісти яблуневим цвітом; є в неї свій цвіт. Не приньме березонька липового листячка. Не позбере соловейко другої пташечки, як тільки з свого роду. Усьому свій закон, а чоловікові ще й набільш того.
Зорін
Для чего же ты прежде о том не подумала? Зачем меня полюбила?..
Галочка
I не жалкую, що полюбила вас, такого красивого, розумного і з доброю душею чоловіка. Щастячко моє, що я не кого другого, а вас стала знати… та ні; я другого і не полюбила б. Велике і в тім моє щастя, що ви полюбили мене. Ви неначе мене знову на світ породили. Без вашої любові я не жила б, а маялась. Хіба ж не можна нам так щиро любитися і не вводити один одного в біду? Коли ж нам не можна побратися через те, що я казала, то (з жаром) будемо собі любитися, як брат з сестрою. Завсігда будемо укупі і через те будемо щасливі. Треба вам буде куди відлучитись, я знатиму, що й за морем ви скучатимете за мною, як і я за вами. Звернетесь – як тільки ми тоді зрадуємось!.. О Семен Іванович! що то за життя наше буде!.. Бідності не знатимемо, панотця мого шановатимемо: люди будуть вас почитати, як і тепер; ніхто вас ні в чім не осудить, нічим не укорить. Коли ви будете сим щасливі, то я душу в собі не чутиму з радості, що такий чоловік так кріпко любить мене, дівку просту, нерозумну, тільки тим того і достойну трохи, що любить його, – міри нема!.. Семен Іванович! нашому щастю люди позавидують, ангели порадуються; бо наша любов буде свята, чиста, без усякої дурної думки!..
(Кинувшися до його на шию).
Любіть мене так, то і ви і я будемо повік щасливі…
Зорін
(лаская ее).
Вот же кстати панотец пришел; буду его просить. Он меня послушает. Тогда что, Галочка?
Галочка
I я свое скажу йому. Нехай розсудить!
(Утира сльози і одходить од його.)
Явленіє п’яте
Ті ж і Таранець. Галочка стоїть у стола, зложивши руки і схиливши голову. Зорін дивиться в вікно. Таранець, увійшовши, скинув верхнюю свиту, став і мовчки дивиться на них, дивуючись.
Галочка
(помовчавши, на сторону)
Таточко сердешний проходився, обідати хоче, та боюсь відсіля вийти; він стане просити, а панотець і послуха його.
Таранець
(довго на них дивившись)
Що се ви такі чудні обоє? Неначе чого плакали. Один перелічує шибки у вікні, а друга лічить піщинки на долівці. Га?
(Помовчавши, з огорченієм сідає.)
А я, як батько, щоб вам у чім не помішав, так мені не треба нічого і казати. Га? Може, й так! Та глядіть, щоб опісля на себе не жалковали.
Зорін
(подойдя к нему)
Не досадуй на нас, добрый Алексей! Теперь только пришло время сказать тебе со всею чистотою сердца, что я полюбил твою Галочку безмерно. Узнавши ее, каждый день узнавал в ней новые добродетели и, наконец, решительно тебе скажу, что не могу жить без нее. Согласись на наш брак. Я имею состояние; у меня душ полтораста крестьян; ни от кого не завишу. Кроме одного дяди, который любит меня и уже согласился на мое желание, никто не может мне в этом препятствовать. Люблю твою Галочку страстно, выше всего на свете; так и повек буду любить ее!.. Отдай мне ее на мою радость, утеху, для вечного счастья моего! Хочешь, выйду в отставку, у тебя жить останусь; хочешь, ко мне переедем, будем так же жить; буду тебя уважать, покоить!.. Ты видел уже мое почтение и любовь к тебе; я не переменюсь; а для счастия Галочки отдам последнюю каплю крови!
Галочка
(слухавши, плакала і говорить на сторону)
Що то почую?.. Чи не погибель свою?..
Таранець
(схиливши голову і помовчавши)
Знаю, що ви є чесна душа і що не розказуєте, усьому воно правда. Ви не такий, щоб погубити дівку, котра любить вас. Вірю, що ви так полюбили мою дочку; вірю, як отець, котрому нема і на світі нікого милішого, як його дочка. Якби я був другий батько, то, може б, зрадовався, що моя дитина, моє рожденіє, буде благородна і рід мій буде пановати. Я ж положився так: кого Галочка сама позбере, за кого похоче, то мій і зять. І тепер против її волі не піду. Далебі, Семен Іванович, що вона мені про вас ще нічого і не говорила. Я сам тільки учора запримітив за вами обома щось; та і її не питав і від неї не чув. А бачу, що вже ви собі поговорили об усім.
(Усміхнувшись.)
Так нехай так буде, як сказала Галочка.
Зорін
(ударив себя рукою по лбу)
Беда ж моя, когда ты сдаешься на Галочку!..
Таранець
(сміючись)
А що, хіба по-своєму розсудила?
Зорін
Она мне много наговорила, но все нерезонно. Чего человек не хочет, так найдет чем отклонить от себя…
Галочка
(плачучи)
Е, ні-бо, Семен Іванович, не гнівіть бога! От тут мій таточко ріднесенький, так перед ним і у такий час збрехати не зможу. Панотець мій зна, що я нікого не любила; нехай же й те зна, що вас першого полюбила і люблю точнісінько, як і ви мене. І коли б я була вам рівня, я б зразу, не думавши, кинулась би до свого щастя, а то…
Таранець
(цілуючи її в голову)
Доню, мила моя дитино! Я ще учора знав, що ти йому скажеш, і знаю, що ти йому усе і сказала, та тільки своє.
Галочка
(на сторону)
Тепер мені полегшало на душі!
(Виходить.)
Таранець
(помовчавши трохи).
Семен Іванович! Бачить бог, як кріпко вас люблю. Чи любив би так сина, не знаю. Не те, що ви пан, багаті; не кажу і того, що ви для мене зробили у моєму ділі: вирвали мене з пекельної муки, з-під арешту; сидів би я у тюрмі і досі, коли б не ви мене собою вирятовали; про се я мовчу. Чого б я для вас пожаловав? Ні; коли б ви, – не положіть гніву за моє просте слово, – коли б ви були простим мужиком, у бідності, то я, знаючи таку душу, як ви маєте, я б прийшов до вас, поклонився б вам і сказав: утіште отця; ви зробите мою дочку щасливою, озьміть її!..
Зорін
Я прошу тебя о том. Если так любишь, если так знаешь меня, устрой мое счастье навеки! Отдай за меня Галочку! она находит препятствие, но это все пустое.
Таранець
Як! Галочка, люблячи вас, душі од вас не чує; так вона тільки об вас і вбивається, а об собі і не дума! Так я, як їй отець, довжон об ній і об собі подумати. Вийде вона за вас, то через місяць, через другий ми її побачимо на столі!..
Зорін
Отчего же так? Я буду оберегать ее; пылинке не дам пасть на нее; от всего защищу…
Таранець
Ви? – так. Ви будете її й любити, і шановати. Так люди з’їдять її своїми язиками! Вона в них з мужичок не вийде. «Через те й через те він її взяв; покрили гріх». А ви, Семен Іванович, грамотні; ви знаєте, яково важко чоловікові переносити худу славу без причини! Знаєте і те, що крапелька худої слави не сходить з чоловіка повік! А у женському полу ще й гірш!… Яково ж буде їй, моєму дитяті, що чиста і непорочна у сім ділі, як голубиця, а її ножем у серце сьогодні та завтра у ту ж язву!.. Надовго її стане?.. тогді…
(Плаче.)
Зорін
Мы сами отречемся от людей, будем жить один для другого, не будем знать никого! Такая жизнь самая благочестивая, святая, счастливая…
Таранець
Правда ваша; житимете у любові, у щасті… Бог благословить вас діточками такими, як і мене наградив дочечкою, от вам нова радість і утіха… Еге! та тут, замість того, щоб матері, – я нічого не кажу про вас, а тільки про моє рожденіє, – матері веселитись діточками, а їм від людських язиків просвітку не буде. Усі на них пальцями показуватимуть, усі зашиплять: «Мати їх з мужичого роду, нища, і уся рідня сяка-така, і діти такі будуть!..». Усі стануть їх жахатися, цураться, попрікати тим, у чім вони овсі і невиновні… А яково се матері? Через них, через їх славу вона держиться на світі; для їх щастя вона готова на усяку муку, усе перетерпить, душу свою віддасть… О Семен Іванович! Ви не знаєте, що є діти для родителів!..
Зорін
(ходивший в размышлении)
Хорошо!.. Сделаю так. Увижу, чем тогда будут отговариваться.
(Зовет.)
Галочка, друг мой! выйди к нам…
Явленіє шосте
Ті ж і Галочка.
Зорін
Галочка! Я расстанусь с тобою, не надолго. Должен завтра ехать к себе.
Галочка
(встревожившись)
А як то не надовго?
Зорін
Так, что недели две-три проезжу. Не близко отсюда.
Галочка
Зачим же ви поїдете?
Зорін
Дело есть; поеду домой, возьму от дяди такую бумагу, что он не только позволяет, но просит, чтобы я женился на… на… обывательской дочери…
Галочка
(гірко усміхнувшись).
Кажіть-бо, Семен Іванович, просто – на мужичці!.. Еге! вже ви зарані соромитесь казати, що на кому оженитеся!..
Таранець
Так, Галочко, правда, правда твоя.
(Цілує її в голову.)
Спасибі тобі, піймала у слові. Так, Семен Іванович, так воно є.
Зорін
(стараясь оправиться)
Нет… это не то… Взявши такую бумагу, возьму лист и от духовных, что нет греха жениться не на ровной, как ты, Алексей, называешь. Возвратясь, буду просить своих начальников, чтоб уговорили тебя.
Галочка
(вздихнувши і утираючи сльози)
Ви таки усе своє?
Зорін
Не умру, пока не доведу до своего желания и не уговорю тебя!..
Таранець
(розмишляючи)
Побачу, що вам дядюшка скаже; тогді скажу своє посліднє слово, та й робіть, як знаєте…
Зорін
Итак, прощайте, мои любезные!..
Галочка
(у великім безпокойстві)
Ох, лихо!.. Хіба ж ви зараз і їдете?..
Зорін
Теперь же и выеду. Мне час дорог.
(Обнимает Таранца.)
Прощай, мой любезный Алексей Емельянович. Дай бог найти тебя здорового! С Галочкою позволь проститься, как уже с невестою…
Таранець
Прощайтеся… а коли побачитесь?
Зорін
(обнимая Галочку, целуется с нею; она стоит без всякого участия, бледная, трепещущая)
Прощай, моя милая… мое ненаглядная Галочка! Не тужи… не скучай… я скоро ворочусь… поспешу к моему счастью…
(Выходит.)
Таранець
(проводжаючи його)
Вертайтеся здорові; нехай вам буде у дорозі усе гаразд…
(Іде за ним.)
Галочка
(одна, зложивши руки і схиливши голову в розмишленні, потім зразу вскрикує).
Так!.. Так зроблю!.. така смерть важча усіх. Семен Іванович! Іще вернітеся.
Таранець і Зорін вертаються; вона протягує до його руки,
Уостаннє…
(Ридає.)
Зорін кидається до неї в об’ятія. Вона за сльозами не може говорить; схилила голову на плече йому.
Уостаннє… цілую вас! Уостаннє… прощаюсь з своїм щастям… не можна мені буде такого слова сказати… не забувайте мене!.. Ні! забудьте… тільки не забувайте, як щиро вас любила… і що для вашого щастя зробила!.. Спасибі вам, що ви мене любили… дали мені знати щастя на сім світі… Прощайте навік!..
(Оставляє його і одвертається, ридаючи.)
Зорін
Бог с тобою, Галочка! Не тревожься так… я скорее возвращуся, нежели ты думаешь.
Таранець
(одводячи його)
Годі ж, годі!.. І самі не тривожтеся, і її не вбивайте… Коли їхати, то поспішайте…
(Виходить із ним.)
Галочка
(одна, горесно)
Всьому конець!..
(Зразу.)
Господи, дай мені силу докінчити, що я думаю!.. Нехай побачить, як кріпко його любила!..
Примітки
Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 2, с. 203 – 212.