«Козир-дівка»

Грицюта М. С.

Повість вперше вийшла окремим виданням: «Козир-дівка», Спб., в типографии 3 отделения Государственных имуществ, 1838.

Присвята твору датована: «11-го июля 1836. Основа». Цензурний дозвіл П. Корсакова датований 9 лютого 1837 р.

Довгий час, після того як рукопис повісті був надісланий в Петербург, Г. Квітка-Основ’яненко не мав жодних відомостей про долю його публікації. 12 березня 1838 р. він з тривогою писав І. Т. Лисенкову: «…Не слыхали ли чего о «Козырь-девке»? Она у меня почитается погибшею, благодаря аккуратности г. Снегирева, которому так не прощу» (Квітка-Основ’яненко Гр. Твори у восьми томах, т. 8, с. 133). Не виключено, що саме I. M. Снегірьову, який дав у свій час (29.XI 1829 р.) дозвіл на друкування комедії «Шельменко – волостной писар», Квітка-Основ’яненко надіслав повість з метою її цензурування.

У кінці березня 1838 р. письменник довідався, нарешті, від П. О. Корсакова, що «Козир-дівка» вже друкується. 16 липня 1838 р. він говорив І. Т. Лисенкову:

«Моя рукопись «Козир-дівка» печатается Александром Павловичем г. Башуцким в 3 отделении Государственных имуществ, и он прислал мне первый лист. Пишет, что всего будет напечатано только 460 экземпляров. Потрудитесь узнать, скоро ли она отпечатается и что будет стоить напечатание? Если, бы Вы пожелали заплатить ему за печатание и взяли бы экземплярами, равно и за доставку остальных ко мне. го я был бы очень благодарен.

Если же Вам этого не можно и не угодно сделать, то, по крайней мере, потрудитесь уведомить, что стоит печатание, – я чрез Вас вышлю. Александр Павлович, кажется, деликатится и не пишет о цене, а Вы узнайте. На пересылку экземпляров без переплета ко мне Вы оставьте у себя за издержки нужное число экземпл(яров). Авось сойдут у Вас, – или скажите, сколько выслать? Во всяком случае, я никак не желаю, чтобы Вы тратились для меня без вознаграждений. И на сей счет прошу Вас со мною быть всегда откровенным и прямо писать» (там же, с. 135 – 136).

Друкування повісті з невідомих для Г. Квітки-Основ’яненка причин затримувалося. Вкрай невдоволений цим, письменник писав 26 березня 1838 р. І. Т. Лисенкову:

«Козир-дівка» когда пошла по рукам, то не будет у бога, а опиниться у чорта, – как наша пословица говорит. Обяжете меня чувствительно, выхлопотав ее, и пришлите ко мне. Для чего прилагаю Вам особое письмо, по коему можете ее требовать» (там же, с. 134).

Через порівняно недовгий час повість була видана. 31 серпня 1838 р. Г. Квітка-Основ’яненко писав Лисенкову:

«Что же мне делать с «Козир-дівкою», когда Александр Павлович не объявляет цены за напечатание ее? Потрудитесь узнать о цене, и если Вы не возьмете экземпляры за собою, так, пожалуйста, уведомьте, – я деньги вышлю с первою почтою, и пустим ее в продажу» (там же, с. 137).

Спроби Г. Квітки-Основ’яненка ввійти в контакт з видавцем повісті, роздобути хоч би один екземпляр не вдавалися. В зв’язку з цим у листі до П. О. Плетньова від 8 лютого 1839 р. він скаржився:

«…Я не получил ее ни одного экземпляра, даже особе, кому посвятил ее, не имею что дать. Кто ее напечатал, на каком положении, от кого и отчего она продавалась, и где остальные экземпляры – решительно ни от кого не имею ни полсловечка в сведение. Перевел бы и ее, но не имею ни одной книжки!» (там же, с. 139).

Тільки в квітні 1839 р. повість з’явилась у Харкові. У листі до П. Плетньова від 26 квітня 1839 р. Г. Квітка-Основ’яненко зазначав:

«Вышла «Козир-дівка» – и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от посетителей […] «Козир-дівку» по обстоятельствам, в отношении посвящения, нужно было издать вовремя, но все осталось втуне, и я не знаю, кому и благодарить за издание!» (там же, с. 144 – 145).

Довідавшись, де в Петербурзі продається повість, Г. Квітка-Основ’яненко писав 27.IX 1839 р. П. О. Плетньову:

«Если можно поручить Вашему книгопродавцу озаботиться узнать от кого в конторе «Отечественных записок», у г. Смирдина и у других, продается «Козырь-девка»? Можно ли их мне получить, как отнятую у меня собственность кем-то? Сколько нужно, чтобы удовлетворить их за могущие быть издержки и за доставку их ко мне? Одним словом, чтобы мне получить их. Они здесь разойдутся у меня скорее. О сем я вошел бы в сношение и с самим Вашим книгопродавцем, но не знаю, кто он именно» (там же, с. 153 – 154).

У пізніших листах письменника уже не знаходимо згадок про «Козир-дівку». Він почав працювати над її перекладом на російську мову, який був опублікований в журн. «Современник», т. XVIII, 1840, кн. 1, с. 1 – 103 (третя нумерація).

У 1858 р. було здійснене друге видання повісті П. Кулішем, текст якого дуже відрізняється від першого, що відповідало тексту автографа. Куліш виправляв «і» на «й», «у» на «в» (на початку слів, в ролі сполучників), «нього» на «його», «ніж» на «чим», дієслівні закінчення «сь» на «ся», «вп’ять» на «знов», «удоволь» на «доволі», «побіля» на «повз», «хіба-разві» на «хіба-разі», «подозволити» на «дозволити», «не з-так» на «не вельми», «якийсь-то» на «якийся», «зачим» на «нащо», «чень» на «чи не», «біля» на «коло», «овсі» на «зовсім» тощо.

О. Потебня, здійснюючи перше науково-критичне видання «Малороссийских повестей», не міг роздобути видання повісті «Козир-дівка» 1838 р., а тому змушений був друкувати її за другим, Кулішевим виданням (Спб., 1858). Текст повісті, поданий в другому томі «Малороссийских повестей» за редакцією О. Потебні, був передрукований у виданні: Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори у шести томах, т. 2. К., 1956. У примітці до повісті в третьому томі восьмитомного зібрання творів Квітки-Основ’яненка, виданого «Дніпром», зазначено, що текст «Козир-дівки» подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Твори в шести томах, т. 2, К., 1956. Насправді ж тут у тексті повісті зроблено цілий ряд виправлень згідно з першодруком, однак далеко не звільнено його від Кулішевих замінників. В останньому виданні творів письменника (Квітка-Основ’яненко Гр. Твори в двох томах. К., 1978). Тут текст «Козир-дівки» подано за вищезгаданим восьмитомником.

Поява повісті викликала широкий резонанс в літературних колах. У зв’язку з нею йшли розмови про реалізм і народність літератури, еволюцію художнього зображення селянства, шляхи розвитку українського письменства. Євген Гребінка в листі до Г, Квітки-Основ’яненка від 14 березня 1838 р., тобто в скорому часі після виходу «Козир-дівки» в світ, писав:

«Ще недавно оце я вам казав, та й не я один, а всі наші, – превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса десь була гарна дівчина! Я читав ваше таке ж рукописне, у цензурі […] Та й подумав: господи мій милостивий, як-то народ пише гарно по-нашому!..» (Данилевский Г. П. Украинская старина. Харьков, 1866, с. 273).

А. Краєвський в рецензії на першу публікацію повісті «Козир-дівка» писав, що Квітка-Основ’яненко – «великий майстер розповідати дотепною малоросійською мовою» («Литературные прибавления к «Русскому инвалиду», 1838, № 35).

Відгукуючись на появу цього ж видання, П. Плетньов захоплювався оригінальністю таланту Квітки-Основ’яненка, його глибоким знанням, тонким відтворенням життя простого народу.

«Між сучасними творцями повістей, – відзначав він у своїй рецензії на «Козир-дівку», – автор, що взяв собі ім’я Грицька Основ’яненка, без сумніву, один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки. Природа наділила його тонкою спостережливістю характерів, дивностей і всіх сторін життя, що прекрасне народжується під його пером без найменшого зусилля […] Зображаючи простонародний побут – цей камінь спотикання для найщасливіших письменників, він риси не внесе зайвої і жодним словом не зашкодить звабленню […] («Современник», 1838, т. XII, с. 64 – 66).

П. Плетньов, вказуючи на «природний зв’язок» Квітчиного «таланту з наріччям провінціальним», все ж таки зазначив у своїй рецензії:

«Не можемо не пожалкувати, що він [Квітка. – М. Г.] ухиляється від мови загальної для нашої літератури. Вплив розуму його і смаку був би ширшим…» («Современник», 1838, т. XII, с. 64).

Але згодом він глибше усвідомив природу таланту Квітки-Основ’яненка і можливості українського художнього слова:

«В таланті Основ’яненка усі визнали самобутність, багатогранність, наявність істини, мистецьку повноту і гідне подиву чуття краси – від комізму до найбільш зворушливого. Немає сумніву, що в повістях» його ще більше досконалості, коли він викладає їх малоросійською мовою. Тому що особи, характери, суспільство, побут і натура – все прямо вимагає тієї мови, якою ще до викладу обробляє свої предмети розум і уява автора («Современник», 1840, т. XVII, с. 104 – 105).

Прихильно поставився до «Козир-дівки» і М. Полевой в рецензії, що була опублікована на сторінках журналу «Сын отечества» (1838, т. V, жовтень, відділ IV, с. 144 – 148). Але після загальної позитивної оцінки повісті читаємо найреакційніші висловлювання видавців журналу про розвиток української літератури.

Найкращим твором Квітки-Основ’яненка вважали повість «Козир-дівка» В. Белінський та І. Франко.

«Найглибше, – зазначав І. Франко, – до основи тодішнього селянського життя сягають повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с. 89).

Примітки

Лисенков Іван Тимофійович (1795 – 1881) – петербурзький книготорговець і видавець. Народився на Україні, його книгарня була своєрідним літературним клубом. Видавав твори Г. Квітки-Основ’яненка, брав участь у літературних справах І. Котляревського, Т. Шевченка.

Снегірьов Іван Михайлович (1793 – 1808) – російський етнограф, фольклорист і археолог; за своїми поглядами належав до правих слов’янофілів.

Башуцький Олександр Павлович (1805 – 1876) – російський письменник і видавець. Видав відому збірку нарисів «Наши, списанные с натуры русскими» (Спб., 1841), де опубліковано нарис Квітки-Основ’яненка «Знахарь». Це видання поклало початок цілій серії ілюстрованих збірок. Башуцький у 1839 – 1843 рр. співробітничав в «Отечественных записках». Був одружений з дочкою Андрія Федоровича Квітки – брата Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Александр Павлович – Башуцький О. П.

Краєвський Андрій Олександрович (1810 – 1889) – російський журналіст і видавець ліберально-буржуазного напряму. Був помічником редактора «Журнала Министерства народного просвещения» (1834 – 1838), технічний редактор пушкінського «Современника» (1836 – 1837). Редактор газет «Литературные прибавления к «Русскому инвалиду» (1837 – 1839), «Литературная газета» (1840, 1844 – 1854) тощо.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 3, с. 465 – 468.