«Блиснуло сонечко з-за хмари...»

Панас Мирний

Блиснуло сонечко з-за хмари,

Я думав – сонце правди йде,

Аж то людськеє лихо-горе

Діток-напасників веде.

Прийшли і душу оступили,

Украли сон мій і покій,

У серці мученім збудили

Черідку втрат моїх, надій

Химерних, сліз та горя…

Все, що любив я, чим я жив,

Що від людей ховав і крив,

Ви вивели на світ просторий

І всім показують, і всі

Сміються з сліз моїх таємних…

Й нема між ними ні душі,

Щоб устидитись діл тих темних.

О боже правий! Де ж ти, де

З своєю правдою святою?

Чи прийде суд твій на людей,

Чи покарає в світі злого?

Чи їм покаже наше горе?

Тугу запеклу і печаль?

Коли б хоч раз їм стало жаль

Чужого обкрадать покою!

Та де в же!.. Серце їх

Нажива змалу отруїла…

Господь із ними! Що ж то ти?

Чим ти мене утішиш, мила?

Якеє тепле, тихе слово

Уста рожевії твої

Промовлять на моє бездолля,

На сльози мучені мої?

Ніякого?! І ти за ними.

Від мене, мов чуми, біжиш?

Із ворогами із моїми

На мене точиш гострий ніж?

Мене дорізати взялася?

Чи, як другі, перелякалась

І утопила в забутті

Добро моє – пісні мої?

3 цвітня [18]75.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 124). Датується 15 (3) квітня 1875 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 18 – 19.