«Ой залетів соколонько...»

Панас Мирний

Ой залетів соколонько

На чужую сторононьку,

На чужую сторононьку,

На крутую та гіроньку.

Та й заквилив соколонько

До схід сонця ранісінько…

Круті гори та долини –

Тільки луна іде-гине…

Квилить-квилить соколонько:

"Бідна моя головонька!

Де не сяду, куди гляну –

Все в неріднім, чужім краю!"

Ой заплакав козаченько

На воронім кониченьку…

"Ой коню мій вороненький,

Товаришу мій вірненький!

Де ми будем ночувати,

Хто нас буде привітати?

Куди гляну – все чужина,

Все нерідная родина".

Їдуть лісом, їдуть гаєм –

Коник ледве що ступає…

І обняли гіркі сльози

Козаченька при дорозі.

Примітки

Вперше надруковано в збірнику "Поети пошевченківської пори", Харків – Київ, 1930, стор. 90. Подається за першодруком. Датується орієнтовно початком 1870-х років.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 17 – 18.