Жіноцька доля

Панас Мирний

Нужда, убожество та голод

Її ростили у сім’ї;

А потім найми розносили

Літа найкращії її.

І так дійшла вона, бездольна,

До заміжжя… "Отут-то я,

Як тая пташка, буду вольна, –

Собі казала, – тут моя

І молодість, і щастя, й доля.

Усе у місто ізіллю;

І людям покажу на диво

Свою щасливую сім’ю!"

Так думала і так казала,

А люди, збоку глядючи,

"Ой небересь ся безталання,

Сім’єю в світі живучи", –

Казали збоку… Літа йшли,

Малії діти підростали;

А в хаті вбожество безкрайнє,

Як і у матері її.

Та і у матері такого

Ще не було – твій чоловік

Із шинку не вилазив п’яний,

В шинку й спокутував свій вік.

А ти зосталася вдовою,

З малими дітьми тут сама;

І гірше ще свою недолю

Тоді клясти ти почала;

І довго мучилася в світі,

Поки земля не прийняла:

В холодній хаті, не укритій,

Ти богу душу оддала.

Тебе сховали; не сховали

З тобою вбожества твого:

Твої в нім діти виростали,

Поки не винесли й свого;

Не розтеклись по всьому світу:

Сини пішли у москалі;

А дочки шлялися щоночі,

Поки на пні не зогнили!

Примітки

Вперше надруковано в газеті "Руслан" від 10 жовтня (28 вересня) 1899 р., № 217. Подається за першодруком. Датується орієнтовно кінцем 1870 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 16 – 17.