Україні

Панас Мирний

Мій ти краю, моя ненько,

Моя Україно!

Люблю тебе не тією

Любовію сина

Покірного, що радіє

До всього свойого, –

Чи то добре, чи лихе то,

А любить готово;

Не гарячим своїм серцем,

Що ти доглядала,

І любити, і прощати

В самоті навчала;

А думкою кипучою,

Як синєє море;

Безкрайою, як те небо,

Широке й просторе,

Безмірною, безвічною

І премолодою,

Радостями життя мого,

Душею живою,

Усім добрим!..

Ти першая

Хорогву підняла

За святеє право в світі;

На ворогів встала

За воленьку братів менших,

За правду, за віру!..

Як же тебе не любити?!

Чия душа щира,

Чиє серце не заграє,

Душа не зрадіє,

Що те давнє твоє право

Тепер тільки сіє

Добра доля… Дай же, боже,

Щоб на твоїй ниві

Зацвіли ще й святі квіти

Науки й любові!

Примітки

Вперше надруковано в журналі "Правда", № 5, 1872, стор. 209 – 210. Подається за першодруком, звіреним з автографом (Полтавський літературно-меморіальний музей Панаса Мирного, № 44-р).

Первісна назва вірша "Українець". Чорновий автограф його записано у "прибутковій книзі" 1868 – 1870 рр. (ф. 5, № 207, арк. 92, звор.). Датується орієнтовно кінцем 1870 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 15 – 16.