«Дзвінкий твій голос, мов струна...»

Панас Мирний

Дзвінкий твій голос, мов струна,

До мого серденька доходе.

В душі самотній підійма

Мої забуті давні годи.

Тоді, як серцем молодим

Я слухав тута інші речі

Про щастя людське… Ох, не ним

Тоді тут билось моє серце!

Другая, іншая мана

Мене до себе, знай, манила

В той стан, де воля дорога

Свої вимахувала крила…

Тепер те зникло, зацвіло,

Немов сухар в льоху, в темноті,

І радість серце позбуло

В нерідній та нудній роботі.

Пропали гордії гадки,

Поникли дорогі надії,

І, мов пустоцвіт, одцвіли

Мої тут літа молодії.

Я не журюсь за тим, дарма!..

А тільки серце жаль прониже,

Якщо-то красная весна

До нас не вернеться вже більше.

Та ні! ще вернеться вона…

Порукою – твоя тут мова

І голос дзвінкий, як струна,

Готове серце до любові!

Дзвони ж ти ним! хай голос твій

До мого серденька доходе,

В душі нерадісній, сумній

Здіймає давні мої годи!

20 листопада

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5. № 211, арк. 94, звор.). Датується 1 листопада (20 жовтня) 1887 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 36 – 37.