Привіт М. Драгоманову на ювілей його 30-літньої праці

Панас Мирний

Була доба, лишали ясні мрії,

Займався світ, будив думки людей;

Чинилися славетнії події

Під надихом визвольничих ідей.

Тоді і Ти з’явивсь, мій любий Друже,

І голос Твій далеко залунав;

До чесних праць Ти всіх нас кликав дуже

І таланом своїм нас чарував.

Тоді і ми, юнаки молодії,

В серцях святі голубили надії.

Пролинув час, ми кріпли, ми зростали,

І з наших мрій, неясних, молодих,

Засяяли вкраїнські ідеали,

Мов сонце те між темних хмар густих.

Бажали ми народові свободи,

Бажали ми, щоб очі він розкрив

І, як другі освітнії народи,

Для поступу, для правди й щастя жив.

І тут над всі, мій брате незабутній,

Здіймавсь Твій стяг, лунав Твій глас могутній.

Ми щиро йшли, вогнем мети загріті,

Ми ширили до неї перший шлях.

Та сі шляхи тернинами укриті

І не блищать в позлотистих квітках.

І сталось так: пронісся грім з півночі,

Розбив упень братерську спілку він;

Страхун утік, лукавець сплющив очі,

Проте ж не всі принишкли між руїн;

І Ти в той час святі думки свободи

Поніс плекать у іншії народи.

І там сумним вигнанцем на чужині

Ти не забув святий свій заповіт;

Ти вівтар склав своїй старій святині,

Своїм думкам, красі минулих літ.

Повсюди Ти розніс величне слово,

Своїх братів з тяжкого сну будив,

І наче бич з небес святих громово

Карав єси завзятих ворогів.

І голос Твій до нас доносивсь, Друже,

І гоїв дух і серце нам недуже.

А в нас ще гірш, ще більше сутеніло,

Нанівець звівсь гурт перших вояків,

І сонце те, що нам раніш хоч мріло,

Туман безчинств катовницьких покрив.

Здавалося, що в мороці беззорім

Погас навік думок огонь святий…

Але життя в пориві необорім

Зродило лиш прихильців гурт новий.

Ще вище він підняв Твій стяг високий…

Ні, Ти не був ніколи одинокий!

І от тепер Твоя з’яснилась сила,

На честь тобі, єднає всіх вона.

З усіх країн, де річ Твоя дзвонила,

Хвала Тобі сердечная луна.

І от в сей день, як гасне в серці лихо

Та голосніш гучить нам волі глас,

І я Тобі своє вітання тихо,

Мій Друже, шлю у сей великий час.

Нехай Твій дух, що долю взнав криваву,

Ще много літ живе нам всім на славу!

Примітки

Вперше надруковано в збірнику: "Акорди. Антологія української лірики, уложив Іван Франко", Львів, 1903, стор. 125 – 126. Подається за першодруком. Датується 1894 роком.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 40 – 41.