«Ти, кажуть, приїхала, серденько, знов...»

Панас Мирний

Ти, кажуть, приїхала, серденько, знов

І принесла мою тиху любов;

Мої радісні сни, мої муки-печалі

Знов привезла ти мені з чужини.

Серце моє! Що мені тепер ти і що я?

Надії мої підточила розлука-змія,

І все, що давно колись гріло-світило,

Пошерхло, засохло, як тая билина.

Чого ж серце моє при слові "ти тут"

Так забилося радісно-тихо,

Що забув я діла, що життя моє рвуть,

Все теперішнє – радість і лихо.

І побіг, як той дурень, тебе виглядать,

Чи не вийдеш ти знов із знайомої хати,

Чи не будеш по-давньому знову вітати?..

Ні, нема… тільки сови на хаті кричать…

І забилося серце моє од їх крику тугою,

Невеселий-сумний я приходжу додому…

Серце моє! ми давно розійшлися-розстались,

Чого ж в серці моїм ти по-давньому сяєш?

І, наче причуду яку, я твій образ ловлю

У душі… і ним невеселее серце пою.

Хоть би на хвилину притихло-заснуло,

Ні, не втиха… бо твойого голосу не чує.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 207, арк. 165, звор.). Датується орієнтовно кінцем 1869 – початком 1870 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 15.