«Його батько малим...»

Панас Мирний

Його батько малим

Цілував і пестив,

Кучеряву головоньку гладив

І казав йому так:

"Будь ти, сину, козак,

Не забудь ти моєї поради.

Невелика вона

Та ще, може, хто зна,

На ввесь вік тобі стане уволю.

Поки виростеш – вчись,

А як виріс – трудись

І не ремствуй, мій сину, на долю.

Про добро людям дбай,

У нужді помагай,

Не цурайся своєї родини.

І не пнися в пани,

Бо нещирі вони,

Й не добудеш тим щастя, мій сину.

Не в хоромах його

Зародилось зерно,

Не в достатках воно розцвітає,

А у чеснім житті

Та мозольнім труді…

Про це, сину, небагато хто знає".

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 197, арк. 1, звор.). Датується орієнтовно 1870-ми роками.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 24.