«Друже-брате! серце б’ється...»

Панас Мирний

Друже-брате! серце б’ється,

Хоче сповідатись,

Душа ниє, душа плаче,

Хоче розказати

Свою згоду і незгоду,

Хоче розпитати,

Як у світі молодому

Йому доживати, –

Та кому-то і від кого

Те почує слово,

Слово правди і любові,

Те братнє, нове?..

Тебе нема; а другому –

Байдуже, не знає,

Чим серденько молодеє

Кипить-накипає;

Як тихая надія

В душі росте-сяє,

Чого погляд серед миру,

Мов в лісі, блукає…

Кому нужно теє знати ?

Нікому, нікому!..

Звірю ж свою тугу люту

Я слову німому.

Змию слізьми і споставлю

Густими рядами

На папері, як москалів

Перед генералом,

Вдихну я в їх свою душу,

Свою волю й силу,

З свого серця молодого

Я виллю любову

На їх, моїх дітей милих,

І буду радіти,

Як серед ночі тихенько

Вони, малі діти,

Прокинуться-пробудяться

І в самотній хаті

Заспівають мені пісні,

Як та свята мати

Над люлею свого сина

Уночі співала…

І забудеться недоля

І туга гіркая,

І засвітить радість тиха

У самотнім серці,

І душа моя сумная

Тихо засміється!

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 207, арк. 70). Датується орієнтовно другою половиною 1869 р.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 13 – 14.