До дівчини (С. Б.)

Панас Мирний

Ой чого ти смутна-невесела

На веселому зборі людей,

І уста твої милі, рожеві

Не витягують любих пісень?

Ані жарт в твоїх очах не грає,

Німії й мовчазні вони,

Як та ніч, що зорями не сяє,

Як те небо сумне восени.

І, знай, далі подруг жартовливих

Ти сидиш і нудьгуєш сама…

Чи не впала з очей чиїх карих

В твоє серденько іскра ясна?

І, віддавшись легесенькій думці,

Вслід за нею помчалася ти

У той край за марою коханця,

За марою своєї весни.

Ні, не те твоя думка малює,

Не про сяєво карих очей,

Не обійми, жаркі поцілунки

Під запоною літніх ночей…

У сім’ї не одна ти, дівчино,

Цілих п’ять за тобою росте;

Та ще й мати не кида надії,

Що торішній будяк зацвіте…

Й на твої молодесенькі плечі,

На головку чорняву твою

Мати скинула клопіт про сестер,

Про усю сиротливу сім’ю:

Учить сестер, братів поучати.

Буть робітником в світі на їх,

Навік-віки забуть, попсувати,

Що найкраще для літ молодих.

А тоді і нікчемній, негожій

Вийти заміж, за кого звелять…

Може, лучиться воїн підхожий.

Щоб аби пенсіон получать…

І зостанешся ти удовою,

Яких в світі немало вже є…

Ні похопка щасливої долі

Не налічиться серце твоє.

І глухе, і холодне од всього,

Без любові застигне воно,

Без одради перейде у землю,

Як без радості в світ увійшло!

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 210, арк. ЗО, звор.). Датується орієнтовно 1870-ми роками.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 23 – 24.