«Ніч осіння. Небо вкрите...»

Панас Мирний

Ніч осіння. Небо вкрите

Хмарами важкими.

Дощ і дощ, не світе місяць,

Туман усе криє.

Серед міста блищить світло –

Так нудьга та туга

Заглядає жовтим оком

В серце мого друга.

Кругом тихо, сумно, нудно…

Під одним забором

Щось співає, мовби плаче,

Під другим гомоне.

– То ти, Христе? – Я, Марусю! –

Пісня й гомін стихли.

– Що, не бачила Івана? –

Голосом охриплим

Пита Христя у подруги.

– І чутка пропала!

– А то з ким ти розмовляла?

– Та то… –

Й не сказала.

Тільки плюнула із серця.

Дощ дедалі дужчав…

– Чи ще тобі клятий юрист

Той не надокучив? –

Запитала Мар’я Христі.

– Де тобі, Марусе?

– Якщо довго отак буде,

З голоду опухнеш.

– Хоч би вкрасти, може б, в тюрму

Таки посадили…

– Так там ні з ким спати, сестро…

– І так одно гинеш! –

Безнадійно одказала

Маруся подрузі

І затихла…

Дош наливав

Великі калюжі.

Калюжою у тумані,

Чутно, щось хлюпоче,

Прокинулася подруга,

Наставила очі.

Хоч убий – туман, не видно.

– Співай, Христе… може… –

І роздалась серед дощу

Пісенька негожа…

Примітки

Друкується вперше за автографом (ф. 5, № 210, арк. 14). Датується орієнтовно 1876 – 1877 рр.

Подається за виданням: Панас Мирний (П. Я. Рудченко) Зібрання творів у 7 томах. – К.: Наукова думка, 1971 р., т. 7, с. 22 – 23.