Людолови

Зинаїда Тулуб

Над степом заходила громовиця. В блідій спеці липневого дня, в опалових випарах землі, що тьмяною млою вкривала обрії, хмара видавалася надто загрозлива Холодно-синя, кольору темного індиго, вставала вона над розтрісканою землею, над рудими травами й запорошеним ковилем. Тихо-тихо було в степу: ні вітерця, ні подиху. Тільки сухо й жарко дзюрчали цвіркуни; і здавалося, що це кров дзвенить в ушах – густа, розпалена.

І раптом здригнувся степ. Звиваючи куряву смерчем, промчав вихор. Припали до землі злякані трави, вклонилися йому. Забелькотіло листя дур-зілля, а ковиль струснув порох із сивини й побіг, пригинаючись до землі пасмами сіруватого диму. Здавалося, вітер розчісує його коси і мчить їх далеко-далеко, до каламутних обріїв.

І в цю мить на високу могилу вилетіла група ногайських татар. Хижо і пильно оглянули степ. Широкі монгольські ніздрі роздувалися назустріч вітрові. Вітер тріпав гриви їх коней, широкі поли халатів і бунчуки над головами.

Сивобородий татарин у червоному шовковому вбранні висунувся наперед, повів очима по степу, махнув рукою.

І глухо застогнала земля під тупотінням сотень тисяч кінських копит. Шаленим поривом мчали тисяч вершників, пригинаючись до кінських ший.

Ширинський бей пішов у напад на Україну.

Жахливий удар відповів на стогін землі. Вогняна щілина розщепила з верху до низу сизу хмару. Потьмарилося сонце, і зашуміла злива.

– Слава аллахові, хай буде благословенне ім’я його! – прошепотів бей, дивлячись на вогняні блискавки. – Добоу прикмету подає він своїм вірним синам, бо помножаться отари наші і кочовища, як ця злива, що освіжає нашу путь.

Ширинський бей – нащадок Чінгіз-хана. Рідко хто із правовірних може похвалитися таким славним родом. Проте без нащадків Великого не вершиться в улусі жодна серйозна справа. П’ять беїв із п’яти славетніших родин складають особисту ханську раду. І серед них Ширинський бей – перший.

На північ і на схід від Перекопа – його володіння. Кочові ногаї – підданці його. Вісім місяців на рік кочують вони в степу, тільки взимку ховаючись у кантарах або легких нескладних будівлях. Проте незчисленні отари Ширинського бея і багато шовків, золота і коштовної зброї потрапляють йому до рук, коли збуває він каффським купцям отари невільників, узятих у Московщині або в польсько-литовській землі. Як сарана, як подих чумний, налітає він на безборонні землі, позначаючи кров’ю і полум’ям свою путь, і, обважнілий ясиром, худобою і коштовною здобиччю, повертається до своїх кочовищ на чолі жорстокої і хижої орди.

Повільно посувався кіш, тримаючись яруг і балок. Ішов фронтом на сто вершників, спиняючись на найкоротший час і не запалюючи вогнищ.

На березі Дніпра татари відпочили і на четвертий день із свіжими силами поринули на Україну. Переправившись на другий берег, вони поділилися: головні сили – кіш – посувалися день і ніч, даючи коням тільки хвилинний відпочинок і намагаючись нічого не руйнували, щоб глибше проникнути в країну; а крила розбіглися в різні сторони і на відстані десяти-дванадцяти миль розпалися на кільканадцять дрібних загонів. Наче щупальця потворного спрута, кинулися вони в різні сторони, налітаючя на безборонні хутори і села, підпалюючі їх і захоплюючи людність у неволю.

Знаючи хижацький звичай татар, козаки пильно стерегли степ. І до наших часів збереглися в степу високі могили, з яких удень і вночі стежили вони, чи не з’явиться на обрії чорна хмара-орда. Але тихо коливалося зелене море, в якому вершники потопали по пояс, і козацька сторожа спокійно дивилася в далечінь, задумливо пихкаючи люльками. Знали татари, як обдурити козацьку пильність: пробігши кілька миль, кожен дрібний загін знов розпадався на частини, а після кількох десятків вершників на ранок підводилася прим’ята копитами трава і танув слід у зелених хвилях степу, наче пінявий вал за корабельним стерном.

Де-не-де здіймала сторожа тривогу, помітивши аба гостроверхі ногайські шапки, або прим’яту траву. Вона кидалася татарськими слідами до того місця, де татари ділилися на дрібні загони, і тут, заплутавшись у слідах, не знала, чи то наскок, чи то мирні чабани з отарами.

Примітки

Бей – татарський феодал, магнат. У Криму було спочатку тільки п’ять беїв, пізніше їх стало більше.

Поринули на Україну – опис тактики татарських набігів узято з книги Г.Л.Боплана.

Улус – те саме, що й Кримське ханство, означало місце, де за кочової доби перебував хан.

Кантари – татарські вози на двох колесах, в них запрягали по вісім і навіть по десять пар волів. Формою кантари нагадували фургон.