На цеховій учті
Зинаїда Тулуб
Одвідавши Галшку Гулевичівну, Сагайдачний подався до свого старого приятеля, Хоми Причепи, цехмістра шевського цеху.
За тих часів Київ князів Володимира і Ярослава лежав зруйнований і спустошений, і все громадське, торговельне й ремісницьке життя Києва точилося на Подолі. З півночі захищала його болотяна Оболонь, з заходу – подвійні вали, зі сходу – ріки Дніпро та Почайна, а з півдня громадилися над ним кручі Старого міста, гирло Хрещатого Яру і так звана Замкова гора, де тепер Флорівське кладовище.
Місто було обнесене ровом і дерев’яним тином і такими ж дерев’яними рубленими вежами, де всю ніч перегукувалася нічна варта. За містом були слободи, а на захід – Біскупичі й козацькі курені.
Хоча Київ і нараховував лише шість-сім тисяч мешканців, він був великим торговельним центром, куди стікалися товари не тільки з Польщі, Литви й Московщини, але й зі сходу – з Персії, Індії, Аравії, Сірії, Царгорода, Каффи й Трапезунда, прямуючи до Західної Європи. Ішли вони величезними караванами по тисячі чоловік, озброєних до голови. Навантажені товарами вози й верблюди з важкими тороками йшли довгими валками, і Київ мав від них велику користь. Заробляли не тільки воєводи, митники, крамарі й міняйли, але й човнярі, шинкарі й усі, хто давав подорожнім притулок. У Києві було багато пивниць і заїздів, де можна було і смачно поїсти, і випити, і переночувати, а в непоказних одноповерхових домах із крутими гонтовими дахами або солом’яними стріхами, насунутими, як шапки, до вікон, була не тільки достача, а навіть і розкіш.
Місто було переповнене найкращими фруктами, виноградом, рибою і дичиною, коштовними шовками й самоцвітами. Шовк був у Києві дешевший від льону, а иерець – дешевший за сіль. Сила ком’яг, дубів та човнів стояло в гавані Почайни, що народжувалася з Оболонського озера і займала русло теперішнього Дніпра, а Дніпро протікав далеко, за Трухановим островок. Тільки пізніше, року 1712, під час весняної поводі, ринули дніпрові води до міста, проковтнувши гирло Почайни, що тепер вливається в Дніпро в Оболонській затоці.
Поділ був бучний і людний. Криві вулички його освітлювали ліхтарі, але тільки в безмісячні ночі, бруку не було.
Сюди тікали з-під батьківської влади, з-під кріпацтва і від важкої праці, від ув’язнення і боргів, або просто шукаючи заробітків. І, оселившись у Києві, приїжджий ніколи не повертався додому. Страката різномовна юрба переповнювала його майдани й базари. І кого тільки тут не було: і католицькі ченці в сутанах різних кольорів – від червоного капуцина до довгобородого бенедиктинця в брунатній робі, підперезаній звичайним мотузком; від суворого домініканця до улесливого єзуїта в шовках і лакованих черевиках. Запорожці в широчезних штанах, у кармазинових жупанах, альтембасових поясах і червоноверхих шапках-бирках; лірники, бандуристи, польське панство й лицарство, крилаті гусари, кварцяне військо, піхота, гармаші, шведські й саксонські ландскнехти, італійські малярі, греки, афонські монахи у високих циліндричних каптурах, молдавські бояри, прочани, панська челядь, гончарі й кожум’яки в шкіряних фартухах, ювеліри і зброярі, рибалки й дроворуби з широкими сокирами за поясом, наївні мовчазні литвини, татари, євреї, лихварі, кароокі дівчата у війках із степових квітів і пишні панії в шовкових сукнях французького або італійського крою, ратмани, бургомістри, судді, прокуратори з пером за вухом, довгобороді талмудисти в оксамитових кафтанах, у білих панчохах і туфлях, гладкі вірмени з чорними блискучими, як маслини, очима і жебраки в барвистому лахмітті, що виставляли напоказ свої жахливі рани або каліцтво.
І над усім височіла грізна фортеця на верхів’ї Замкової гори. Її недавно поновили після жахливої пожежі 1608 року, коли вогонь мало не знищив усього міста. Перед пожежею замок був більший як Краківський, кам’яний, тинкований на зразок західноєвропейських. Поновив і зміцнив його київський городник Іван Слушка так званим крижацьким способом, тобто на зразок твердинь Лівонського ордену. Він був обнесений міцним рубленим тином із двома брамами: північною – Воєводською і південною – Драбською.
Тут відбувався соймик, гродський і земський суди, тут була митниця, дві церкви, триповерховий воєводський палац і другий менший – старостин. Тут були порохові льохи, склади набоїв, куль, свинцю, державні, станови й приватні приміщення. Замок був озброєний серпентинами, гаківницями і важкими мортирами. Тут стояла польська залога. На випадок нападу озброювалося міщанство і цехи. А коли важко було втриматись в місті, сюди ховалися всі мешканці з жінками та дітьми й пересиджували облогу.
Примітки
Біскупичі – частина Києва, що належала католицькій церкві в особі біскупа, розташована за сучасним Житнім базаром.
Навіть і розкіш – Оцей опис Києва запозичено з (1548 р.).
Замок був більший як Краківський – все, що тут написано про київський замок – суцільна помилка автора: 1) мурованим він не був ніколи; 2) з Краківським не міг рівнятись; 3) І.Служка відновлював замок в 1542 р., не після пожежі 1608 р.
Драбська брама – тобто солдатська, від слова «драбант» – солдат.