Мертвецька нічна гульня
Сидір Воробкевич
За хмари сховався місяць срібнорогий,
А з долу тихенький вітрець потягав;
Шуміла діброва, мов пісню співала,
Потічок бистренький зарінком шептав.
Дрімала толока у мряці білявій,
На вежі у церкві стогнала сова,
А цвинтарем стали хрести ся кивати,
З-за хмари з’явилась на небі луна.
А гроби зарослі густою травою,
На чудо, на диво, розрилися всі;
У білій одежі, з вінцями, з квітками
Збудились дівчата прекрасні, чудні;
За руки ся взяли, толоков гуляють,
Танцюють, співають, толока гуде;
Олена, що вчора в могилу зарита,
Перед посестрицям помершим веде.
Гуляють, співають, в присюди сідають,
Завзяте гуляння не має кінця,
Від співу і танцю сих духів померлих
Злякалась на вежі чубата сова.
Хто йде так поволі, мов з ніг би валився,
Толоков і плаче? Відай то Петро
Блукає, шукає те сонце яскраве,
Що вчора навіки загасло, зайшло?
Олена то сонце, її він шукає,
Он ген її бачить, до неї летить:
«Ах, серце-Олено!» – «Петрусю мій милий!…»
Толока від співу і танцю гудить.
Гуляє, танцює Петро молоденький,
Цілує Олену, голубку свою,
До серця ї тулить і дивиться в очі,
Гадає сердега, що є вже в раю.
Озвалися півні, день божий віщали…
«Гуляймо, мій милий, короткий вже час».
«Олено, не бійся, укупці мем жити,
І хто розлучити та годен вже нас?»
Дівчата зачали знов танець завзятий,
Знов носиться гарно і пишно усі,
Землі не сягають, мов птиці літають…
Удруге звістили день півні в селі.
«Ух! кличуть, мій милий, іти тра до дому!»
«Ах, мила Олено, лишися, лиши!»
Озвався спів милий, гульня знов зачалась
Знов всі доокола по парі пішли.
Згасали вже зорі небесним простором,
Утретє знов півень день божий звістив:
Мов мрія-туман всі дівчата пропали,
Петро лиш нещасний самий ся лишив…
Звалений на землю, з очима скляними,
Рукою мов серце гаряче тримав…
Сходило вже сонце, збудились вже люди,
А він на толоці сон тихий дрімав.
Дрімає і нині у темній могилі,
З Оленов хорошов злучили його;
Де хрест той дубовий – отам спочиває
Нещасна Олена і вбогий Петро.
Примітки
Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 311 – 312.