«Над ставочком місяць світить…»

Сидір Воробкевич

Над ставочком місяць світить,

Знизу вітер віє;

А в воротях дівчинонька

Марусенька мліє.

Мліє, ниє, розпадаєсь,

На степ поглядає

І хусткою тоненькою

Сльози отирає.

Вже півроку, як миленький

Пішов з чумаками

У далеку сторононьку

З сивими волами,

Десь на Дон той – щоб запався!

Вже півроку тому,

Як миленький не вертає

До рідного дому,

До дівчини-сиротини

З чорними бровами…

Вже півроку у воротях

Дівчина з сльозами

Миленького виглядає

З жалю сохне, мліє…

Ані пташка-щебетушка,

Що у лузі піє,

Ані вітер буйнесенький,

Що всюди буває,

Про милого-коханого

Звістки не звіщає…

Тужить дівча, в степ погляне,

Сльози утирає,

Вітер віє, а в ставочок

Місяць заглядає.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 60 – 61.