Скаменіла багачка

Сидір Воробкевич

У нашій Буковині,

Де Черемош тече,

Де сосна і смерека

Під хмари аж росте, –

Там видно при убочі

Високую скалу,

З руками і ногами,

Подібну на жону.

Про камінь той говорять

Столітні гуцули,

Що там раз проживала

Багачка свої дні:

Триста коров аж мала.

А коней без ліку,

Овець у полонині

Три тисяч в дійнику.

Лежали в бербеницях

Червінці без числа,

У парчі, адамашки

Вбиралася вдова.

Всего достатком мала,

Діброви і ліси,

Широкі полонини

І бистрії ріки.

Жона та всього мала,

Не мала лиш одно,

Без чого всі маєтки,

Все золото-добро –

Мамона та полова,

Туман, осінній прах, –

Одного лиш не мала

Серденька у грудях.

Убогі відходили

Від неї, як прийшли,

Не було в її серці

Ні жалю, ні любві.

І так одного разу

Зісохла, що аж страх,

Прийшла вдова до неї

З дитятком на руках.

Ослабла і нещасна

Валилася із ніг,

Лице бліде-блідеє,

Мов полотно, мов сніг…

«Ах, дай про милість божу

Хоч кусничок малий,

Бо душу голод точить,

Мов лютий, грізний змій…»

«Отсе вам дар, старцюги,

Гризіте хліб отсей! –

І кинула їм камінь, –

І геть мені з очей!»

«Щоб каменем ти стала!» –

Шепнула і пішла

Нещасна вдова бідна

Й дитинонька мала…

Пішла вдова нещасна

З дитятком на руках,

Купаючись в гарячих,

Гірких, дрібних сльозах…

І от отець небесний

Вже довше не стерпів,

Післав на ту багачку

Страшний свій правий гнів:

Вона скалою стала,

Донині ще стоїть,

Хотя й, як кажуть люди,

Минуло двісті літ.

У нашій Буковині,

Де Черемош-ріка,

Стремить аж попід хмари

Високая скала.

Як з міста повертають

Додому гуцули,

Її обходять з жахом

І шепчуть молитви.

Примітки

бербениця = бочівка, фаска (особливо на сир). – Прим. О. Маковея.

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 104 – 106.