На марші

Сидір Воробкевич

Як сурми, труби грають,

Як чути барабан,

То жовнір так веселий,

Неначе мосці-пан.

І сам собі співає,

Забуде всю біду:

«З тобою, барабане,

За море я піду!»

Хоч піт з чола кривавий

На кабат му паде,

Весело він ступає,

Моторно він іде.

Сьогодні всі жовніри

Сумненько гей ідуть,

Лиш сурми, труби грають,

Не чути пісні нут.

З кривавого то бою

Вертаються вони,

Прожили бідолахи

Гарячі, люті дні.

Дорогою ступають,

Мов мертві, неживі,

Бо много товаришів

Лягло в чужій траві.

І пес малий, кудлатий

Із військом враз біжить,

Вже хустки свого пана

У писку не держить,

Лиш сумно головоньку

Він до землі спустив,

Бо пан його в чужині

Далекій ся лишив.

Жовніри марширують

Так тихо, мов мерці:

Кіннота і піхота,

Улани і стрільці.

Лісами відзиваєсь,

Мов плач, той барабан,

Бо в гори вже не вернуть

Ні Кифір ні Іван.

Лягли там, де цитрина,

Маслина де росте,

Де риж високий в хлопа,

Де Мінчіо тече.

Все грають сурми-труби,

Все барабан гуде,

А військо повне смутку

Дорогою іде.

Примітки

На ріці Мінчо (Мінчіо) на півночі Італії кілька разів відбувались битви австрійських та італійських військ (перша битва при Кустоці, 1848 р.; Сольферіно, 1859 р.; друга битва при Кустоці, 1866 р.). Воробкевич мабуть мав на увазі останню з них.

На ці слова С. Воробкевич склав і музику, створивши пісню.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 81 – 82.