Пізнаються друзі
Ю.Макаров, кор.РАТАУ. Обухівський район
Директорові Обухівського заводу господарських виробів М.К.Лещенку в ці дні додалося клопоту. Після аварії на АЕС сюди евакуйовано з сім’ями частину працівників Чорнобильського чавуноливарного заводу. Разом з його директором В.В.Біркіним, іншими керівниками вирішують питання забезпечення повної зайнятості створених додаткових змін, дільниць, умов для праці, побуту і відпочинку людей.
Обухів у цей час мальовничий: зелень садів з білим кипнем квітучих яблунь і вишень, акуратні подвір’я, багатоповерхові новобудови. Не певен, що всі новоприбулі почнуть зараз звертати увагу на цю красу. Зате іншу щедрість душі місцевих жителів – напевно вже помітили і оцінили. Обухівці взяли на себе турботи про працівників спорідненого колективу. Обидва підприємства входять в обласне управління місцевої промисловості, були партнерами по соціалістичному змаганню. Тепер вони мають якийсь час працювати пліч-о-пліч і жити разом. Як тільки стало відомо про приїзд евакуйованих, у дирекцію і партбюро обухівського заводу потяглись робітники, пропонуючи своє житло для їх розміщення.
Ми на садибі Катерини Сергіївни Дерконос. Вона розмістила три сім’ї, уступивши їм свій дім. Не зрозуміє господарка, чому тут можна дивуватись.
– А як же інакше? У людей нещастя, хай відігріються, відпочинуть. Я поки що у дочки поживу. Допомагати треба, в цьому наша сила.
– Випробування виявило характери, змусило пильніше придивитись до людей. – говорить М.К.Лещенко. – Візьміть Катерину Сергіївну. Знали ми, що вона відмінна працівниця, була депутатом районної Ради. А тепер ось побачили, яка у неї душа. І таких, як вона, виявилось багато. У важку хвилину вони не стали зважувати свої житейські вигоди. А ті двоє-троє, що почали бурчати, самі себе покарали. Видно, як змінилось до них ставлення в колективі.
– Для влаштування прибулих багато що зроблено. Налагодили харчування, по домах завозять ліжка, постільні приналежності, інші речі, необхідні в побуті. На новому місці видається зарплата за минулий місяць. Люди приступили до роботи, її організували у три зміни. Кришки для домашнього консервування, шиферні цвяхи, гончарні вироби – в магазинах нарозхват. Так що можуть бути певні чорнобильці, справу їм доручили потрібну.
– Більше тисячі чоловік, які приїхали з району АЕС, оселились в Обухові і навколишніх селищах, – розповідає перший секретар райкому партії М.А.Ременюк. – Розмістили їх швидко і організовано, використавши для цього насамперед готелі, гуртожитки, піонерські табори. Проблеми, зрозуміло, були, але розв’язувались вони оперативно, не виявилось жодного керівника, жодного колективу, які б спробували взяти на себе вантаж більш легкий. Чітко працює медична служба, ведеться постійне спостереження за тими, хто побував у районі станції.
Майже 300 чоловік – матерів з дітьми і вагітних жінок, чиї батьки і чоловіки зайняті тепер ліквідацією наслідків аварії, – прийняв піонерський табір Трипільської ДРЕС. По дорозі сюди секретар парткому станції І.І.Терещенко розповідає:
– Нині на ДРЕС напружені дні. Виведено на повну потужність п’ять діючих енергоблоків, щоб споживачі не відчули нестачі електроенергії через зупинку агрегатів у Чорнобилі. Ремонтники зобов’язались на чотири дні раніше строку здати ще один блок, що перебуває на плановій профілактиці. Водночас усі дбали, щоб прийняти, як слід, приїжджих. Обладнали приміщення під житло, їдальні, подумали про все необхідне, в тому числі про ванночки, коляски, праски, пелюшки для малят.
У сосновому бору потопають двоповерхові корпуси піонерського табору. Напередодні тут закінчено ремонт. Спальні кімнати, їдальня, актовий зал – як новенькі. Матері немовлят віддають усю увагу дітям – годують, сповивають, купають, Біля автолавки – черга: купують не тільки найбільш необхідне, а й нарядні хустки, туфлі.
Тепло, співчуття, підтримка місцевих жителів допомагають чорнобильцям швидше увійти в нормальну колію життя.
Київська правда, 1986 р., 13.05, № 114 (18596).