Батуринський палац

Архіт. О. Смик

На крутому березі р. Сейма, при під’їзді до м Батурина, майже у відкритому полі одиноко вимальовується силует напіврозваленого будинку – кол. палацу графа К. Розумовського. Цей чудовий архітектурний твір кінця 18 сторіччя має свою цікаву, характерну історію не тільки виникнення, але й руйнування.

Після зруйнування Меншиковим Батурина, останній перейшов «у володіння» гетьмана К. Розумовського, який висунувся завдяки близькості його брата Олексія до царівни [насправді – імператриці. Ред.] Єлизавети. Для нього і був побудований Батуринський палац, який називається часто Тепловським, по імені вихователя Розумзовського Г. Теплова.

Для будівництва м. Батурина Розумовський запросив архітектора Рінальді, якого до початку XX сторіччя і вважали будівником Батуринського палацу [„Сокровища России”, вип. 8; Горностаев Ф. „Дворцы н церкви юга”]. По Грабарю, автором палацу вважався архітектор Кваренгі [Грабарь „История русского искусства”, т. 1]. Проте, обидва ці припущення в корені були змінені в зв’язку із знайденими матеріалами в архіві кн. Н.Репніна, де на планах палацу було написано, що останній «прожетировался архитектором Камероном» [Лукомский „Бзтуринский дворец, его история, разрушение и реставрация”]. Проте, досі в літературі фактів, які встановлюють точуу роль Камерона – будував він палац по своєму проекту з самого початку, чи перебудовував, – нема. Що ж до характеру архітектури, то він, за винятком окремих деталей, більше всього відповідає Камерону.

Батуринський палац. Загальний вигляд (фото арх. І.Хоменка 1937 р.)	Батуринський палац. Ризаліт (фото арх. І.Хоменка 1937 р.)

Палац у плані був за своїми розмірами невеликий, але компактний, затишний і місткий. В нижньому поверсі були розташовані їдальні і службові приміщення, бельетаж складався з пишних зал, в мезоніні були домашні приміщення. По обидва боки палацу були розташовані двоповерхові службові флігелі коридорної системи, які з’єднувалися з палацом кам’яними огорожами, утворюючи єдине архітектурне цілє.

Основний матеріал палацу – цегла, окремі деталі: колони, карниз, тяги і інші – кам’яні. Вкритий палац був, за припущенням, “білим залізом” (на куполах – у «шашку»). Печі були кафельні. Всередині карнизи і штукатурні тяги відзначались найтоншою роботою.

Батуринський палац. План 1 і 2 поверху	Батуринський палац. Вид крізь колонаду на річку Сейм (фото 1911 p.)

Як план, так і фасади носять характер італійського класицизму XVI сторіччя.

Проте, в цей палац К. Розумовський не встиг переїхати. Палац не був цілком закінчений і після смерті Розумовського (1803 р.). Остаточні обробні роботи були припинені, Оскільки ні родичі, ні наближені Розумовського після його смерті не використовували палацу, останній залишився занедбаним і почав поступово руйнуватися.

У 1887 році напіврозваленнй палац перейшов у відання київського військово-окружного управління, яке ледве не погубило його остаточно, бо належного нагляду за ним не було. В цей період звідти було розкрадене все. що становило хоч будь-яку цінність. Майже «з м’ясом» були вирвані наявні східці та інші частини. Уціліли лише ті кам’яні частини: карниз, тяги і ін., які настільки були міцно закріплені, що їх не можна було без серйозних руйнувань витягнути. Бази колон виняткової міцності пісковика були пошкоджені. Немало потерпів палац і в період військових маневрів, що в той час провадились у цьому районі. Тоді ж був частково вирубаний палацовий сад.

В 1905 р. був зламаний один з службових корпусів. Деякі жителі – запеклі набожними – намагалися зруйнувати палац, щоб побудувати з цих матеріалів «православний храм». Нн щастя, завдяки втручанню Археологічної комісії, зробити цю «богоугодну» справу не вдалося.

В 1911 році товариству «Захисту і збереження в Росії пам’ятників мистецтва й старовини», після тривалих митарств, вдалося добитися відчуження Батуринського палацу з відання головного військово-інженерного управління. Спеціальній комісії, до складу якої входили А. Н. Бенуа, І. А. Фомїн, Г. К. Лукомський та ін., було доручено організувати роботи по реставрації палацу, На цей час на ньому вже не було даху, перекриття зруйнувалися, склепи бу пошкоджені, східці вийняті. Тераса, яка виходить у сад фасаду палацу, була майже цілком розвалена. З печей уціліли цоколь і кілька кафель.

Батуринський палац. Задній фасад (фото арх. І.Хоменка 1937 р.)	Проект реставрації Батуринського палацу архітектора А.Білогруда. Розріз і плани

Проект реставрації Батуринського палацу архітектора А.Білогруда. Головний фасад	Проект реставрації Батуринського палацу архітектора А.Білогруда. Задній фасад

У 1911 р. було проведено деякі роботи по відновленню палацу. Ці роботи зводилися до захисту його від дальшого руйнування. Тоді будинок всередині був очищений від сміття, поправлені були склепи, укріплені стіни, відновлені два куполи, зроблена кладка труб і дах. В 1912 році роботи по ремонту палацу були продовжені. Тоді ж була відновлена тераса заднього фасаду.

Проект реставрації Батуринського палацу архітектора А.Білогруда. Бічний фасад	Вигляд Багуринського палацу після ремонту 1912 року

26 серпня 1923 р. виникла пожежа, яка знову його привела до руйнування.

Тепер в будинку нема даху, перекриття, зруйновані склепи і куполи і ін. Ні саду, ні флігеля нема. Проте навіть у такому стані будинок справляє незабутнє враження. Важко передати словами або фотографією ту величність і монументальність споруди, які можна бачити тільки в натурі. Особливо виразний портик з кам’яними колонами, карнизом і тягами, крізь колонаду якого відкриваються мальовничі далі, перетяті блискучим сріблом р. Сейма. Влітку в цей район приїжджає багато трудящих з Москви, Ленінграда та інших міст СРСР, щоб відпочити серед мальовничої природи.

Лишити цей будинок у такому стані, як тепер, не можна, В Москві, Києві, в ряді міст Середньої Азії та інших місцях Радянського Союзу провадяться роботи по реставрації пам’ятників культури. Це свідчить про ту увагу, яку приділяє наша партія та уряд питанню збереження скарбів мистецтва. Треба поставити в докір Спілці радянських архітекторів України, що вона досі не звцікавилась цим архітектурним перлом, який гине в неї на очах, у той час, як є всі можливості його зберегти. Можна було б не тільки реставрувати палац (в цьому питанні є відповідні дослідження) [Архит. Белогруд Проект реставрации Батуринского дворца. Ежегодник, 1911 г.], але й розумно використати його, влаштувавши там будинок відпочинку. Оточуюча природа ціпком сприяє цьому.

«Архітектура Радянської України», 1937 р.