Герб Яніна

Євген Чернецький

Українське геральдичне товариство

Герб Яніна мав розповсюдження на теренах Краківської, Сандомирської, Ленчицької та Серадзької земель, ним користували близько 140 родів. На початку XV століття цей герб поширився й на Русі. Йдеться про 1413 рік, коли, на виконання умов Городельської унії між Польським королівством та Великим князівством Литовським, частину бояр було прийнято польським рицарством до своїх гербів. До герба Яніна був адаптований Войсим Денейкович.

Роди цього герба були представлені перемишльським єпископом Мацеєм, ленчицьким суддею Пйотром Туром та люблінським суддею Миколаєм із Суходолу. З часом герб Яніна прикрасив і частину козацької старшини. Цим гербом користувалися, зокрема, Антоновичі-Аверкови і Антоновичі-Войсими, Василенки-Бідні, Іваніни, Юніцькі, Яновські, Ярошевські та Яхневичі. На теренах Московського царства герб Яніна використовували Полікарпови і Порошини.

Про походження герба Яніна існує чимало легенд на будь-який смак. Згідно з одною з них близько 1000 року жив рицар Янік, якого так називали через малий зріст. Під час війни сталося так, що польське військо зазнавало значних втрат від ворожих лучників. Рицар Янік швидко зробив кілька щитів та з їх допомогою спромігся вишикувати воїнів до битви. Завдяки цьому вдалося сильно погромити неприятеля, і за кмітливість король Болеслав Хоробрий надав Яніку та його нащадкам герб із зображенням щита. Такий герб мав нагадувати про той подвиг.

Ще ходили легенди, за якими пращур родів герба Яніна здійснював інші подвиги, спираючись на власну мужність або на допомогу св. архангела Михаїла. Його діяльність відносили також до інших часів та навіть намагалися знайти витоки герба Яніна в давньоримські часи. Зрештою можемо лише погодитися з тим, що щит як геральдичний символ свідчить про військовий гарт пращурів цих родів.

Оригінальна гербова фігура дала привід до появи й інших назв герба Яніна. Маємо на увазі назви «Поле в полі» та «Щит у щиті», а також їхні латинські відповідники. Проте джерела одностайні в тому, що бойовим кличем того давнього роду була саме Яніна.

Герб Яніна (давній варіант)	Герб Яніна

Найдавніші відомі відбитки печаток з гербом Яніна датовані 1379 роком (сандомирського земського судді Пелки), 1419 р. (Яна з Джевіци), 1425 р. (люблінського земського судді Мацея Суходольського), 1435 р. (сандомирського земського підсудка Пйотра Вшемунтовського) та 1438 р. (жарновського каштеляна Станіслава з Гужиц). Найдавніша згадка про герб Яніна в актових книгах датована 1388 роком.

Герб Варепських	Герб Юрґєвичів

Герб Яніна зазнавав певних змін впродовж століть. Відомо, що спочатку зображувався срібний щит у червоному полі, а нашоломником були два буйволові роги, на кожному з яких – настромлена риба. Згодом щит перетворився зі срібного на пурпуровий, а замість рогів з рибами нашоломником став павиний хвіст. Цілком зрозуміло, що такі зміни могли відбутися вже після того, як герб вийшов з практичного вжитку як знак рицаря, який зображувався на його щиті, адже початковий варіант Яніни був набагато контрасніший і його дійсно можна було побачити здалеку. Разом з тим перший варіант колористики гербової фігури та поля зберіг рід Варепських (срібний щит у червоному полі). Інші варіанти Яніни відомі у Акстів (золотий щит у блакитному полі) та Юрґєвичів (червоний щит у срібному полі, а нашоломник: між срібним та червоним орлиними крилами – зруйнована вежа з озброєною рукою, що тримає червону шаблю). Окрім того існують й інші герби, які подібні до Яніни, проте вважаються цілком самостійними. Прикладом може слугувати герб Зграя, дискусія щодо якого триває (серед описів є й такий: срібний щит у срібному полі, а нашоломник – три страусові пера).

Герб Акстів	Герб графів Кашовських

З гербом Яніна пов’язане одне з, мабуть, найбільш оригінальних явищ у культурі Речі Посполитої XVI – XVII ст. – так звана Бабінська Річ Посполита. Цей своєрідний клуб жартівників існував з другої половини XVI ст. в маєтку Бабін, розташованому за дві милі на шляху від Любліна до Кракова. Власником Бабіна та співзасновником тамтешньої Речі Посполитої був люблінський суддя Станіслав Пшонка герба Яніна, нащадок дуже давнього роду, який згадується ще 1351 року. Його син Якуб та онук Адам підтримували традицію Бабінської Речі Посполитої аж до кінця 1670-х років. За взірцем справжньої Речі Посполитої, в Бабіні надавали різні уряди та гідності, зокрема, сенаторів та єпископів, воєвод та гетьманів. При цьому враховувались особливості вдачі кандидатів. Бабінчики кепкували з тогочасних політичних та приватних обставин, займалися літературною працею.

Серед бабінських анекдотів, що дійшли до нашого часу, цікавим є такий. Якось король Зиґмунт II Август запитав у Станіслава Пшонки, чи бабінчики також мають короля. На це Пшонка відповів: «Боронь Боже, найясніший пане, аби за твого життя могли ми думати про вибори іншого короля. Пануй тут і в Бабінє».

Герб графів Суходольських	Герб князів Собеських

1587 року були опубліковані перші докладні відомості про Бабінську Річ Посполиту. З тих, зрештою, невеличких відомостей почалася її велика історія. Багато польських та європейських митців присвятили їй свої твори. Бабінську Річ Посполиту змалював в одному із своїх полотен геніальний Ян Матейко. Про значення цього дітища Пшонок герба Яніна свідчать і дві народні приказки, що дійшли до наших днів.

Також зберігся і був опублікований реєстр надань урядів Бабінської Речі Посполитої. З нього видно, що одним з бабінчиків був Якуб Собєський, майбутній краківський каштелян. Рід Собєських герба Яніна походив з маєтку Собєська Воля, що знаходиться, як і Бабін Пшонків, на Люблінщині. Перша згадка про Собєських герба Яніна сягає 1460 року. Про цей великий рід згадує в своїх працях один з найвідоміших польських хроністів XV століття Ян Длугош.

Саме син бабінчика Якуба Собєського король Ян III поєднав у собі кров польської та української шляхти (бо його мати була останньою з Даниловичів герба Сас) та став самим знаменитим репрезентантом герба Яніна в історії. За давньою традицією родовий герб короля був частиною герба Речі Посполитої. Так герб Яніна в бароковому виконанні став на один щабель з родовими гербами французьких Валуа, трансільванських Баторіїв, шведських Ваза, руських Вишневецьких, саксонських Веттинів, польських Лещинських та Понятовських.

Як герб короля Яніна майоріла над військами Речі Посполитої, зокрема й козацькими, в день славної Віденської битви 1683 року, коли шляхетсько-козацькі шаблі зупинили останню велику навалу Османської імперії на Європу. Картина Альтамонте «Битва під Віднем», яку прикрашає герб Яніна, експонується зараз в Олеському замку, вона є одним з найбільших полотен в Україні (8,5 м у довжину). Це тим більше символічно, що король Ян народився в Олеському замку 17 серпня 1629 року, а з 1636 р. до 1725 р. Собєські, зокрема і Ян III, володіли ним. Проте королю належало не лише Одесько. З цієї причини герб Яніна досі прикрашає деякі кам’яниці в історичних центрах багатьох великих міст Польщі та України, у тому числі знамениту Чорну кам’яницю на площі Ринок у Львові.

З українських міст та сіл резиденціями Собєських були Підгірці та Жовква на Львівщині. До речі, й Олеський замок, і Жовква, яка цікава своїми валами, замком, костьолами, церквами та міськими будівлями, як доводять деякі архівні знахідки, були пов’язані з родиною Хмельницьких. Начебто батько гетьмана Богдана Хмельницького служив там перед тим, як опинитися на Чигиринщині. Саме в Жовкві король Ян III Собєський проводив чимало часу, ухвалив багато рішень, важливих для тогочасної Речі Посполитої та нашої історії. Через поховання в Жовкві багатьох визначних діячів тамтешні святині вважають «Малим Вавелем», порівнюючи його з відомим похованням польських королів і великих князів литовських у Кракові.

Гербом Яніна користувалися такі роди: Акст (Яніна з відміною), Антонєвич (Антонович), Бєлецький, Бєлєвський (нобілітація 1676 p.), Бєліцький, Бєльовський, Бідзінський, Бранвіцький, Браніцький, Бялоблоцький, Бялобоцький, Бялобродзький, Варепський, Варпенський (нобілітація 1550 p.), Вашмунтовський, Вешмунт, Вєжбєнта, Вєрнек, Вжазовський, Висоцинський-Пелка, Вінярський, Влостовський-Пелка, Войткєвич, Войшин, Воліцький, Ганіцький, Голубіцький, Голубович, Губаревич-Радобильський, Ґаборіський, Ґабриаловіч, Ґєльчевський, Ґолембйовський, Голубіцький, Ґулінський, Данейкович, Данчикєвич, Доруховський, Єнткєвич, Жезенський (Жеженський), Жечицький, Жуліцький, Завадзицький, Завадзький, Завєпрський, Задуський, Збілюта, Зежинський, Канський, Кашевський чи Кашовський (Олександр-Максиміліан був адаптований 21. 01. 1902 р. графом Ілінським герба Лис), Квасек, Квасібродзький, Кєльчевський, Коженьовський, Колачковський, Конрадзький (Конрадцький), Краський, Лабенцький, Лендзький, Ленцький, Леський, Ліпніцький, Ліпський, Мацєйовський, Мнєвський, Моцєвич, Мщуй, Нарайовський, Непельський, Нецевич, Ольбєнський, Ольбєцький, Ольшбанк, Опоцький, Пелка, Пєляшковський, Подльодовський, Потоцький, Пуздровський, Путианович, Пшезвоцький, Пшонка (Пшонковський), Пясецький, Радожиський, Савін, Садло, Свєнцицький, Свєрчковський, Свойковський, Сєніцький де Браун (індигенат 1673 p.), Смосарський, Собєський (князівський титул мали троє синів короля Яна III Собєського – Якуб, Олександр і Костянтин, які померли не залишивши нащадків), Сопотніцький, Сопоцький, Сроковський, Стжешковський, Стоєвський, Стоінський, Стронський, Суходольський (Войцех отримав графський титул Королівства Галичини і Лодомерії 3. 01. 1800 p., який був підтверджений в Російській імперії в 1847 p.; 27.12.1824 p. зафіксовані в списку родин, яким дозволено користуватися графським титулом в Польському королівстві), Тарнавський, Тримович, Тудоровський, Турський, Убнінський, Ужазовський, Ужановський, Унєшовський, Усажевський, Ушацький, Хотельський, Хужовський, Цудзіновський, Щипєцький, Щипський, Юрґєвич (нобілітація 1581 p.), Явіцький, Яворський, Янік, Яніковський, Янінський, Яновський, Яроцинський, Ярошевський.