Реформа царя Олексія Михайловича та її вплив на грошовий обіг в Україні

Валентина Дубіцька

старший науковий співробітник Національного музею історії України

У XVII столітті грошовий обіг на теренах України був надзвичайно різноманітним, у ньому брали участь монети різних країн та міст. Через нестабільну політичну та, відповідно, економічну ситуацію саме у XVII столітті було закладено найбільше скарбів. Винайдені ж скарби відображають події в чітко визначених хронологічних рамках.

Після Люблінської унії 1569 року Україна стала складовою частиною новоствореної Речі Посполитої. Територіальне об’єднання Великого князівства Литовського та Королівства Польського викликало необхідність узгодження грошових систем, що й відбулося за правління Стефана Баторія (1576-1586).

Півполтина 1654 року (аверс та реверс)	Рубель 1654 року (аверс та реверс)

Загалом до середини XVII століття на території України склалася досить стабільна грошова система з участю великої срібної та золотої монети. Найчисельнішу групу складали монети польського та литовського карбування, також монети світських та духовних володінь Священної Римської імперії, Швеції, Прусії, Бранденбурга, Голландії, іспанських Нідерландів, Франції, Трансільванії, Італії, Московського Царства.

Найпопулярнішою міжнародною грошовою одиницею був таляр – велика срібна монета вагою близько 30 грамів, як правило, із зображенням правителя на аверсі та герба на реверсі. Таляр поділявся на півталяри, чвертки, шостаки, трояки. Поширеними номіналами були півтораки, гроші, соліди. Все далі популярнішими ставали золоті дукати, карбовані в різних країнах. Вони мали сталу вагу та пробу, а тому діяли на ринках будь-яких країн. Так, у Речі Посполитій популярними були дукати угорські, а пізніше поширилися нідерландські та Священної Римської імперії.

Розпочата 1648 року війна українського народу проти Польщі негативно відобразилася на її економіці. Також погіршилася й зовнішньополітична ситуація: – війна зі Швецією та Московською державою. В результаті цих війн Річ Посполита постраждала територіально, втративши Лівобережну Україну, а згодом і Запорізьку Січ, й потрапила у фінансову кризу

Грошова система на українських землях значно змінилася після Переяславської угоди 1654 року, укладеної Богданом Хмельницьким з Московським царством. Довгий час точаться дискусії щодо змісту угоди та її наслідків. Історики по-різному розглядали вчинок гетьмана, враховуючи складні умови, в яких вирішувалася доля країни.

Україна опинилася під владою московського царя й була змушена звикати до досить незвичної російської грошової системи. На відміну від Європи, Московське царство користувалося так званою дротяною монетою, що виготовлялася з розрубаного на шматки срібного дроту. Монетки номіналом копійки та деньги мали на аверсі зображення вершника зі списом або мечем, а на реверсі легенду з ім’ям царя. Вони виходили дрібними та незручними у використанні, за що й отримали назву «насіння» чи «риб’ячої луски», а головне – ці монети не сприймала Європа, до однієї з країн якої нещодавно входила й українська територія.

Розуміючи невідкладність грошової реформи, Олексій Михайлович (1645-1676) вдався до рішучих дій одразу після вступу України до складу Московського царства. Тому реформу Олексія Михайловича ми спробуємо розглянути на прикладі деяких монетних скарбів, датованих другою половиною XVII століття.

1924 року в Китаєві, на території, приналежній до Києво-Печерської Лаври, було знайдено досить загадковий скарб, наймолодші монети якого датовані 1655 роком. Загадковість скарбу полягає в недостатності інформації про нього, а також в довгій тривалості збирання монет. Найстарші в скарбі – празькі гроші, датовані приблизно XIV століттям. Однак старшою монетою скарбового ядра можна вважати дєньгу Івана Андрійовича Можайського (1432-1454). Отже, між початком збирання скарбу та захованням пройшло понад двох століть. Основна його частина складається з російських монет, а саме дєнєг часів удільних князівств XV століття, Московського царства з часів правління Івана IV (1533-1584) до Олексія Михайловича (1645-1676) включно, з яких 40 відсотків становлять монети Владислава Жигмонтовича (1610-1612). Завершують хронологічний ряд монети часів реформи Олексія Михайловича 1654-1655 років. У скарбі – срібна півполтина та рубель 1654 року чотири єфимки з відзнаками 1655 р. на талярах Утрехта 1614 року, Західної Фрізії 16(?)4 року, Нідерландів 1629 року та Богемії 1600 року. Останні шість монет є представниками грошового обігу різних етапів реформи Олексія Михайловича.

Єфимок 1655 року (аверс та реверс)	Грошовик мідний (1655)

За наказом царя у 1654 році було розпочато випуск срібних рубльових єфимків та півполтин. Карбування звичних срібних дротяних копійок тимчасово припинилося. Нові монети карбувалися шляхом збиття з талерів зображення та надкарбування нового, а також для півполтин талер розрубувався, після чого ця монета мала вигляд трикутника. На рублях з одного боку зображувався вершник на коні, а по колу напис, який повідомляв, що Олексій Михайлович – великий государ, цар та великий князь всієї Великої та Малої Росії. Цей напис засвідчував територіальну приналежність України до Московського Царства. З іншого боку було зображено двоглавого орла в орнаменті, а також напис з зазначенням номіналу та року карбування. Майже одночасно було прийнято рішення карбувати дрібні номінали: мідні полтини однакового розміру з рубльовими монетами, півполтини та алтини. Після затвердження зразків монет дрібних номіналів вирішили півполтини карбувати, розрубуючи талери. Мідні алтини, які спочатку робили на вирізаних монетних кружках, почали карбувати за звичною дротяною технікою.

Нагальною проблемою Московського монетного двору та додатково відкритих у Новгороді та Пскові була зміна основної технології виробництва грошей. Під час виготовлення мідних полтин зіткнулися з проблемою карбування на міді, що за фізичними властивостями відрізняється від срібла. Молотовий снаряд, який ледь справлявся зі срібними монетами, зовсім виходив з ладу на мідних.

Крім складнощів з виготовленням рублів, існував фактор втрати загальної ваги срібла, що було абсолютно неприпустимим для людини того часу. Складнощі полягали у нестачі сировини на монетному дворі. Також потрібні були спеціалісти, які б впоралися з новим технологічним процесом. Усі негативні фактори призвели до того, що тираж срібних рублів склав на перший місяць реформи 2 065 одиниць, срібних півполтин – 151 030, мідних алтинів – 71 804. Це відбилося й на кількості монет, які дійшли до наших часів. З 5-6 тисяч перекарбованих європейських талерів збереглося близько 40 екземплярів. Мідна полтина взагалі була виготовлена у дуже малій кількості і є надзвичайною рідкістю. Півполтинників дійшло значно більше, й, як правило, штамп на них більш виразний.

На сьогодні рублі, полтини та півполтини являють велику нумізматичну цінність, вони дуже рідко зустрічаються в колекціях, тим більше в скарбових матеріалах. До них слід віднести й новоробні рублі 1654 року, які карбувалися за допомогою штемпеля, виготовленого у другій половині XVIII століття. Поява новоробних рублів 1654 року засвідчується у літературі XIX століття. З цього часу стають відомі основні відмінності їх від оригіналів.

Наступним етапом реформи був перехід до надкарбування талярів з допомогою двох штемпелів у 1655 році. З єфимок вже не збивали зображення, а просто ставили два штампи: один круглий, яким до цього карбували дротяні копійки, другий – прямокутний, із зазначенням року виготовлення монети.

До знахідок XX століття, де були присутні надкарбовані єфимки, належать скарби з с. Борзна Чернігівської області та з с. Пологи Київської області. Найбільшу кількість «єфимків з ознакою», що зберігаються в колекції Національного музею історії України, було знайдено в скарбі 1963 року з села Пекарі Черкаської області. Це – найяскравіший приклад скарбового матеріалу періоду грошової реформи Олексія Михайловича.

Скарб складався з 445 предметів, у тому числі 371 монета та 74 речі. Оскільки монетна частина скарбу, як правило, датована, то вдалося встановити хронологічні межі заховання. Наявність «єфимків з ознакою», карбованих у 1655 році й вилучених з обігу у 1659-му, свідчить, що скарб було заховано близько 1659-1660 років. У ньому також були коштовні речі: жіночі прикраси, козацькі пояси та побутові речі. Ймовірно, скарб належав людині з української старшини.

Його монетну частину можна поділити на дві частки: 341 західноєвропейська монета та 30 російських «єфимків з ознакою». Здебільшого це дрібні номінали різних країн. Півтораків, що з’явилися в грошовому обігу України в першій половині XVII століття, було 303 одиниці, й з них більшість польських, карбованих у 1620 – 1627 рр. за часів Сигізмунда ІІІ (1588-1632), та один литовський півторак 1620 року

У скарбі є 39 шведських півтораків, карбованих за короля Густава Адольфа (1611-1632) та його дочки Христини (1634-1655). Серед них особливо цікаві монети, виготовлені у Ризі та Ельбінгу Також присутні прусько-бранденбурзькі соліди та півтораки, що були поширеними в грошовому обігу України з 1620-х років. Найцікавішими серед монет уявляються великі срібні монети – 33 таляри та 3 півталяри, що потрапили в Україну з західноєвропейських держав. Найстарші таляри з Іспанії відносяться до XVI-XVII ст., найновіші – до 1650 року. Також представлені два таляри швейцарські: кантону Шаффгаузен та міста Сан-Галлен, а також 10 талярів Германської імперії. У більшій кількості – монети Нідерландів під владою Іспанії та Нідерландської республіки. Російську частину презентують 30 «єфимків з ознакою» на різних талярах. Найстарший таляр, таврований у 1655 році, датовано 1591 роком, наймолодший – 1651-им.

Можна вважати, що вади реформи виправив випуск повноцінної срібної монети з вагою таляра, а розмінною монетою для нього були мідні номінали. На 1655 рік, ймовірно, припадає карбування мідних грошовиків та копійок. Пізніше з’явилися дрібні копійки та деньги. Взагалі, алтинники, грошовики та деньги виробляли обмеженою кількістю. В колекції нашого Музею є один грошовик. На аверсі його зображено вершника зі списом, на реверсі – легенда у сім рядків: «Великий государ, цар, великий князь Олексій Михайлович всієї Великої та Малої Росії самодержець».

Попри те, що мідь погано почувається в землі, мідні копійки збереглися в значно більшій кількості. За даними М. Біляшівського в роботі «Монетные клады Киевской губернии», за 1889 рік на Київщині було знайдено значну кількість скарбів з мідною копійкою часів Олексія Михайловича. Привертає увагу київський скарб 1898 року, що складався з мідних копійок вагою 8 фунтів (близько 6500 одиниць). Така велика кількість мідних копійок у Києві пояснюється наявністю тут московських військ, яким видавали платню міддю.

Нові срібні монети, атим більше мідні, викликали недовіру населення через підвищення курсу срібних грошей. Якщо єфимок без ознак мав закупівельну вартість 50 копійок, то після таврування його цінність збільшувалася до 64. Кияни отримували платню з розрахунку 64 копійки за єфимок, а реалізувати його могли лише за 50, бо за цією ціною скуповувала таляри державна казна. Офіційно російські «єфимки з відзнаками» припинили обіг у 1659 році, але на практиці від них відмовилися значно раніше. Вони продовжували існувати на ринках, але вже з вартістю 50 копійок.

Мідні гроші, які були запроваджені для збільшення прибутку державної казни та вирішення проблеми нестачі срібла, призвели до повної дестабілізації економічної ситуації. Якщо 1655-1658 pp. простежувалась відносна стабілізація мідних грошей в товарно-ринкових відносинах, то кінець 1658 – початок 1659 років стали критичним періодом, що відобразилося в підйомі лажу на мідні гроші. Одночасно зростали ціни на продукти, особливо на хліб. Врешті у 1660-ті роки сталася фінансова криза, проти якої населення виступило «мідними» бунтами. Населення не бажало торгувати на мідні гроші, які намагалися прирівняти за вартістю до срібних, і не завозило товар на ринки. Козаки відмовлялися отримувати гроші в будь-яких мідних номіналах. Достатньо навести слова Виговського на з’їзді полковників у Корсуні: «хочет нам царь Московский давать жалованье медными деньгами, но что это за деньги, как их брать?». Крім того, оскільки мідь була легкодоступним матеріалом, збільшилась кількість випадків підробки грошей.

У результаті невдалих спроб реформувати застарілу грошову систему Московського Царства Олексій Михайлович вирішив повернутися до звичної срібної копійки. На зміну старих мідних копійок указом від 15 червня 1663 року розпочався випуск срібних. Для обміну міді на срібло населенню дали місяць. Однак старі запаси срібла в країні були вже виснажені. Оскільки під час реформи до монетного виробництва були залучені нові спеціалісти, то, ймовірно, вони залишилися працювати пізніше. Підтвердженням тому – підвищена якість пореформених копійок.