Сучасна Шереру Україна

Луняк Євген

В той же час події, сучасником і певною мірою очевидцем яких він був сам, Шерер описує у відповідності до свого бачення. Історик зауважує, що Росія весь час була спрямована на обмеження та звуження української автономії, і навіть в часи прихильної до козацтва Єлизавети воно не припиняло зазнавати утиску своїх прав. На підтвердження своїх слів він наводить історію намагань запорозьких козаків відстояти за собою Чорний ліс (на теренах сучасної Кіровоградщини), яким здавна володіли їхні предки і який російська влада прагнула прилучити до Нової Сербії. Сподіваючись на монаршу справедливість, запорожці відправляли до двору імператриці депутації, які доводили, що

«з незапам’ятних часів козаки володіли цим лісом і що, згідно з найдавнішими грамотами запорозьких козаків, Чорний ліс належав їм. Вони доводили, що їхні найдавніші отамани й кошові, як, наприклад, Сірко, зі своїми козаками порядкували у цьому лісі, маючи пасіки, що деревина, звана «кругляки» (kruglik), здавна належала їм і що, зрештою, ніхто й ніколи не ставив під сумнів їхні права на цей ліс… Але козацьких доводів навіть не слухали. А щоб покарати козаків за зухвалість їхніх вимог, у них було відібрано всі ці землі» [1595].

Розповідь про цей акт несправедливості щодо козаків Шерер ще більше підсилює повідомленням про те, що всіх їхніх посланців запроторювали за грати, де ті гинули від горя й знущань. В утворенні Нової Сербії французький дослідник, подібно до січовиків, бачив не стільки оборонний задум російського уряду для відсічі кримським татарам, скільки засіб контролю над Запоріжжям і знаряддя постійного тиску на нього з метою його остаточного знищення [1596].

Аналізуючи більш ніж столітнє російське панування на українських землях, Шерер приходить до логічного висновку:

«Коли українські козаки піддалися Росії, то насамперед їм було підтверджено привілей володіння країною, що їм належала. Ці привілеї, хоч вони й були послідовно підтверджені всіма царями й куплені ціною козацької крові, зазнали однак тієї самої долі, що і всі інші привілеї. Їх намагалися скасувати або щонайменше відібрати один за одним від тих, хто з них користався» [1597].

Спираючись на поширені при дворі чутки, Шерер відзначає, що справжньою причиною відправлення Розумовського у відставку Катериною ІІ, можливо, стало «небажання мати справу з розумною людиною під час виконання проекту знищення Запорозької Січі та скасування привілеїв інших козаків в Україні» [1598]. За словами автора, тепер козакам було очевидно, що вони «не можуть чекати від уряду нічого, крім неприємностей» [1599].

Шерер чітко зазначає, що врядування Румянцева в Україні мало на меті приведення цієї провінції до того ж стану, який існував і в інших провінціях імперії. Ігнорування давніх прав і законів України, прагнення утвердити тут нові порядки, дозвіл великоросіянам купувати землі в Малоросії, а малоросіянам у Великоросії, заохочення мішаних шлюбів між двома націями, насадження регулярних полків замість козацьких, запровадження кріпацтва – все це свідчило, що вирок Запоріжжю та козацькому ладу в Україні вже винесено [1600].

Як зауважує дослідник, виконуючи волю уряду, Румянцев не зупинявся ні перед чим, щоб позбавити Україну її останніх прав. Будь-які спроби навіть висловлення мирного невдоволення нещадно каралися. Значно погіршилося становище селян. Шерер наводить кричущий приклад безцеремонного поводження імперських властей в Україні:

«Російський двір здивував Європу, коли запитав хліборобсько-торговельне товариство у Санкт-Петербурзі, що буде вигідніше: залишити селян кріпаками чи відпустити їх на волю? Ще навіть не діждавшися відповіді, двір робив усе для скасування свободи, якою доти користувалися малоросійські селяни» [1601].

Таке насадження рабства в європейській країні в той час, коли в самій Франції суспільство вже не сприймало тягаря феодального ладу, вжахало не тільки Шерера, але й всю передову громадськість.

Останнім реліктом колишньої козацької вольності ще залишалося Запоріжжя. Проте, як зазначає історик, знищення Січі вже було ділом вирішеним. Його тільки на деякий час відтермінувала нова війна з турками.

«Запорозькі козаки ще раз добре себе показали, – пише Шерер, – особливо б’ючися з турками, своїми давніми й непримиренними ворогами. Невтомні, багаті на вигадки, вони обманювали противника, невідступно його переслідували, руйнували або забирали його запаси. Але все це замість довіри та прихильності з боку російського двору послужило для прискорення козацької руїни порівняно з попереднім задумом. Як тільки вони ослабили турків до того, що ті змушені були підписати мир у Кайнарджі, такий почесний для росіян, ці останні думали тільки про знищення тих, хто найбільше прислужився їхній перемозі» [1602].

Розглядаючи ліквідацію Запоріжжя, Шерер наводить французький переклад повного тексту указу Катерини ІІ про руйнування Січі, що стало останньою крапкою в існуванні козацької України [1603]. На противагу запевненням російського уряду про доцільність і корисність такого кроку, автор вважає, що дане рішення завдало шкоди самій же імперії, позбавивши її надійного захисту на півдні. За визначенням Шерера, імперія «завершила тим, що знищила навіть саме ім’я запорозького козацтва всупереч власній вигоді, розвіявши по Росії його знедолені рештки» [1604]. Знищенням Запорозької Січі автор закінчує розгляд історії українського козацтва. Хоча окремі його ремарки стосуються пізнішого часу. Наприклад, він згадує про намагання російського уряду підірвати дніпрові пороги та розширити русло Дніпра, щоб зробити його в цьому місці судноплавним [1605].

Примітки

1595. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 47-52; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 39-41.

1596. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 259-262; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 145-146.

1597. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 47-48; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 39-40.

1598. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 259-260; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 144.

1599. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 260; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 145.

1600. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 260-266; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 145-148.

1601. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 262; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 146.

1602. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 256; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 142-143.

1603. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 267-279; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 148-154.

1604. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 132; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 82.

1605. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 115-116; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 74.