Шерер в Росії
Луняк Євген
В останній рік перед Великою Французькою революцією у Парижі вийшов твір під назвою «Аннали Малоросії або історія козаків-запорожців і козаків України чи Малоросії від їхніх початків до наших днів за коротким нарисом історії козацьких гетьманів і правдивими джерелами, перекладена з рукописів, що зберігаються в Києві, й збагачена нотатками». Ця публікація одразу викликала інтерес не тільки в науковому співтоваристві, але й в широких колах громадськості. Саме тоді землі півдня Російської імперії вкотре опинилися в епіцентрі європейської уваги у зв’язку з новою російсько-турецькою війною. Ходили чутки про можливість відродження українського козацтва, яке вже майже пішло в небуття, а Потьомкіна навіть було проголошено козацьким гетьманом. Отже, дана розвідка була, як-то кажуть, на часі.
Цей твір можна визнати першою французькою, а, можливо, й західноєвропейською науковою монографією з історії українського козацтва.
Її автором був Жан-Бенуа, або правильніше Йоганн-Бенедикт, Шерер. Було б доречно навести про нього короткі біографічні дані. Він походив з Ельзасу, народився й виріс у Страсбурзі, де згодом і навчався в університеті, здобувши там ступінь доктора філософії. До речі, саме в цьому закладі студіював свого часу гетьман Розумовський, а згодом його сини. Після Страсбурга Шерер продовжив вивчення юриспруденції в університетах Йени, Лейпціга та Фрайберга, а згодом поступив на французьку дипломатичну службу й був направлений до Петербурга. За словами самого Шерера, він провів у Росії 13 років [1492]. Тут в 1772 р. у нього народився син Александр-Ніколаус (1772-1824).
В деяких джерелах народження останнього датоване 1771 р. Це пояснюється різницею стилів. Александр-Ніколаус фон Шерер, а згодом в Росії Олександр Іванович Шерер, народився в Петербурзі 30 грудня 1771 р. (11 січня 1772 р. нового стилю). В майбутньому він прославився як науковець, здобувши освіту в Європі, повернувся до Росії, де став автором першого російського підручника з хімії й у 1815 р. був обраний членом Петербурзької академії наук.
Повертаючись до Шерера-батька, слід зауважити, що за час, проведений в імперії Катерини ІІ, він мав добру нагоду ознайомитися з життям країни, її минулим і сьогоденням, звичаями та побутом її населення. Крім своєї дипломатичної служби у французькому посольстві, Шерер виконував певні доручення й російського уряду. Так на титулці своїх «Анналів Малоросії» він позначений, як «колишній юрисконсульт імперської колегії з юстиції в Петербурзі у справах Ливонії, Естонії та Фінляндії».
З 1775 р. Шерер перебував на службі у французькому міністерстві іноземних справ. Відомо, що з різними дипломатичними місіями він відвідував Берлін, Стокгольм і Копенгаген. Шерер вважався у Версалі одним з кращих фахівців з Росії. Є свідчення, що в 1776 р. опубліковані ним мемуари викликали у Франції сум’яття через повідомлення про намір англійського флоту на чолі з легендарним Куком спільно з російськими ескадрами здійснити окупацію Японських островів, що спричинило швидке спорядження експедиції під проводом Луї-Антуана де Бугенвіля. Втім, побоювання французів виявилися даремними. Й скандал призвів до відставки Шерера.
В 1780 р. той оселився в рідному Страсбурзі. На титулці «Анналів Малоросії» про їх автора також повідомляється, що він є «королівським пенсіонером, службовцем бюро іноземних справ, членом багатьох академій, радником Великого сенату Страсбурга». Після початку революції Шерер переїхав до Баден-Бадена. Згодом деякий час працював в австрійському військовому міністерстві, а з 1808 р. був призначений професором французької мови в Тюбінгенському університеті, де й працював до смерті.
Отже, якщо Шерер дійсно провів у Росії 13 років, як він сам про це зазначав, то йдеться про час – з кінця 1761 до середини 1775 р., оскільки того ж року він вже повернувся до Франції. Час його приїзду до Росії можна визначити на підставі його слів про зустріч з імператрицею Єлизаветою морозним вечором [1493]. Як відомо, ця жінка померла 25 грудня 1761 р. (5 січня 1762 р. – за новим стилем).
Зауважимо, що час перебування Шерера в Росії – це приблизно той самий період, коли тут був і Леклерк, з яким, цілком ймовірно, вони могли бути особисто знайомі. Сам Шерер повідомляв про свої часті подорожі просторами Російської імперії. Його окремі свідчення дозволяють припускати, що він побував і в Україні. Так, наприклад, він згадує про своє спілкування з українськими поміщиками; порівнює українок з жінками Великоросії; повідомляє про цікаві властивості гірчака чи споришу (polyganum minus), який росте в Україні й коріння якого використовують для приготування природних барвників, а також про стовбури дерева таволги, що не тримаються на воді, є дуже міцними й використовуються в господарстві місцевими мешканцями [1494]. А опис визначних пам’яток Києва, Володимира-Волинського, Кодака й Бахмута, який є в творах Шерера й сповнений суттєвих дрібниць, міг належати тільки очевидцю.
«Росія зазнала непоправної втрати, – пише Шерер, – коли в пожежі згоріла відома київська бібліотека. Петро І, дізнавшись про це горе, не міг утриматись від сліз. Бібліотеки, розміщені у кількох монастирях, володіють величезними книгосховищами. Я гортав в одному з них на честь cвятого Якова на Валдаї сторінки багатьох манускриптів, що дають багато свідчень про Лжедмитріїв та негаразди, які вони спричинили. Старовинна церква в місті Володимирі на Волині приховує в собі найкоштовніші пам’ятки. Тут можна побачити угоди, укладені поміж найдавнішими руськими володарями, договори про розподіл майна та історичні записи, писані руською мовою чи скоріше есклавонською. Але, на жаль, дуже мало освічених людей зараз є здатними прочитати й що головне зрозуміти це» [1495].
В іншому місці він занотовує:
«Підземелля Києва приховують величезну кількість ікон і статуеток всіх найсвятіших і найповажніших поміж іншими людей. Богомольці, які приходять сюди, ставлять їм свічки. Перед кожною фігурою є свічка, вага якої відповідає важливості та достоїнствам святого. Бідняки, які не можуть обійти всю цю анфіладу, роблять підношення проскурками замість воску. Одна частина їх з’їдається попами, а решта продається ними, як реліквії, що набули великої цінності, оскільки одного разу вже пройшли через їхні руки. Зображення святих завжди прикрашені гірляндами з цих хлібців» [1496].
Стосовно Кодака Шерер зазначає, що там «можна побачити сьогодні хіба що укріплення у вигляді досить правильного квадрата», а в околицях Бахмута милується горою з «білого та чорного мармуру, подібного до найкращого італійського мармуру» та повітрям «таким чистим і блискучим, немов би тут попрацював різець митця» [1497].
Примітки
1492. [Scherer J.-B.]. Anecdotes interessantes et secretes de la cour de Russie… – Т. 1. – Р. VIII.
1493. Ibid. – Т. 6. – Р. 92.
1494. Ibid. – T. 1. – P. 134; T. 3. – Р. 133; T. 5. – Р. 125.
1495. Ibid. – T. 3. – P. 126.
1496. Ibid. – T. 6. – P. 256-257.
1497. Ibid. – T. 4. – P. 141-142, 262-263.