«Аннали Малоросії»

Луняк Євген

«Аннали Малоросії» не стали першою працею Шерера на ниві українознавства. Можна згадати, що в 1774 р. він дебютував в історичній сфері з німецькомовною розвідкою «Найстаріший руський літопис святого Нестора та його продовжувачів» («Das heiligen Nestors: älteste Jahrbücher der russischen Geschichte vom Jahre 858 bis zum Jahre 1203»). Згодом він опублікував франкомовну «Історію російської торгівлі з поясненнями», де містився окремий розділ «Торгівля Малоросії чи України», в якому знаходилися короткі екскурси до минулого «козацької країни» [1498]. Як можна зрозуміти вже з назви цього розділу, автор розуміє тотожність понять «Малоросія» та «Україна». Втім, він згадує й про інши назви цієї території – «Червона Русь» і «Київщина» [1499]. Однак найчастіше він користується вже звичними на той час на заході дефініціями «Україна» та «українці».

Ця ж подвійна назва країни (Україна-Малоросія) фігурує й на титульній сторінці «Анналів Малоросії». Щодо такої двоїстості Шерер зазначає: «Мешканці України, які всі звалися козаками й пишалися цим ім’ям, воліють з тих пір, коли їх поділили на полки, а особливо від часу знищення запорозьких козаків, іменуватися малоросіянами, або мешканцями Малої Росії» [1500].

З тексту «Історії російської торгівлі» випливає, що твір писався на самому початку 1780-х рр. Про це свідчить, наприклад, така обмовка автора:

«П’ятнадцять років тому, Економічне товариство, утворене в Санкт-Петербурзі, надрукувало книгу, завданням якої було навчити селян Малоросії кращому способу посадки, вирощування тютюну та очищення його листя. Було також висловлене побажання, щоб це товариство також зробило побіжний огляд цієї країни та її населення і щоб воно зайнялося заходами сполучення річок» [1501].

Оскільки поза всяким сумнівом йдеться про «Вільне економічне товариство», утворене в тодішній російській столиці у 1765 р., час написання цих рядків визначається досить легко.

Історичний розгляд «країни козаків» в «Історії російської торгівлі» торкається переважно давньоруської доби.

«Україна мала колись своїх князів, які мали осідок у Києві й поширювали свою владу на Великоросію. В ті далекі часи вона проводила досить обширну торгівлю з греками», – так починає Шерер розділ минулому української торгівлі [1502].

Втім, дослідник не зупиняється детально на історичному аспекті й, коротко згадавши про занепад Київської Русі після Батиєвої навали, перестрибує вже до ХVІІІ ст., якщо не зважати на єдину згадку в нього про добровільне приєднання Малоросії до Великоросії, після того як козаки вивільнилися від польського гніту, на умовах збереження своїх прав і свобод, підтверджених царем «від свого імені та імені всіх своїх нащадків» [1503].

Історію України Шерер знає не досить добре. Про це свідчить, наприклад, уявлення автора про те, що за князівської доби «Бористен… не перегороджувався порогами, котрі роблять його таким небезпечним» [1504]. В «Анналах Малоросії» історик конкретизує цю тезу, висуваючи припущення, що за давньоруських часів рівень води в Дніпрі був набагато вищим, і це дозволяло з легкістю проминати той відрізок шляху, який став майже непрохідним у ХVІІІ ст. [1505]

Проте сучасні йому події автором розглядаються доволі ретельно та є дуже правдивими. Як представник нової буржуазної ідеології, Шерер уважно спостерігає за розвитком торгівлі, асортиментом і якістю товарів, станом шляхів сполучень, комерційною вигодою тощо. Зокрема, він наголошує на недбалому ставленні уряду до покращення транспортної системи в Україні, де за рахунок сполучувальних каналів між річками можна було б зробити швидшим і зручнішим перевезення вантажів. Серед основних вивізних товарів з України дослідник називає: худобу, тютюн, мед, віск, шкіру, селітру. Особливо детально зупиняється він на висвітленні експорту з України биків, селітри та тютюну. Серед видів останнього він виділяє за якістю Гудимський (de Godinski) [село Гудими на Роменщині – Є. Л.] і Роменський (de Rominski) [1506]. Високу якість українського тютюну (tabac d’Ukraine), вирощеного в Ромнах, відзначав тоді ж інший сучасник Шерера французький дипломат і підприємець Антуан де Сен-Жозеф [1507].

В той же час Шерер дає негативну оцінку насадженню феодально-кріпосницьких відносин в Україні, які гальмують розвиток тут виробництва та промисловості. Він вважає невиправданим і непродуманим надання торгівельних пільг певним особам царським урядом. Так, він згадує про отримання графом Петром Івановичем Шуваловим (1710-1762) і його спадкоємцям монопольного права на вивіз тютюну за кордон строком на 20 років за умов сплати заниженого мита, що, безумовно, уповільнювало розвиток торгівлі та виробництва даного виду товарів. Саме тому автор схвалює рішення Катерини ІІ скасувати цей невигідний для держави привілей [1508].

Критикує Шерер і неквапливе освоєння російським урядом цілинних земель на півдні, що могло б дати суттєвий приріст сільськогосподарської продукції. В той же час початок оброблення цих пустинь, на його думку, неодмінно призведе до відтоку населення з північних областей України. Дослідник яскраво показує, з якою наполегливістю російські дворяни намагаються заволодіти цими пустками в новоприєднаних володіннях [1509].

При висвітленні російського панування в Україні симпатії історика чітко проявляються на боці українців. Шерер зауважує, що між двома Росіями – Великоросією та Малоросією – існують споконвічні «ревнощі» та «антипатія», які призводять до нехтування великоросіянами інтересами та правами України [1510]. Так, після добровільного приєднання України у якості автономії до Великоросії права «країни козаків» з кожним наступним російським правителем все більше урізалися, доки, врешті-решт, не були цілковито зведені нанівець. Цікаво, що тут Шерер майже дослівно повторює слова Леклерка про скасування гетьманства, які викликали свого часу різке обурення Болтіна [1511]. В обох французьких авторів цю відставку датовано 1763 р., а далі слідує розповідь про Малоросійську колегію. Вочевидь, тут можна говорити про пряме запозичення свідчень Шерером у Леклерка.

Щоправда, в «Анналах Малоросії» Шерер вже виправляє цю помилку й правильно датує скасування гетьманства 1764-м роком. Він також доповнює цю звістку придворним анекдотом про розмову Розумовського з Катериною ІІ, коли імператриця в жартівливо-наказовій формі попросила гетьмана відступити їй свою посаду, зберігши при цьому всі свої доходи [1512].

На жаль, сам Шерер здебільшого уникав посилань на свої джерела. В його «Історії російської торгівлі» досить чітко можна побачити знайомство з Боплановим «Описом», з якого він запозичив свідчення про головні природні біди України: мух і сарану [1513]. Про запозичення інформації з цього джерела ще більше свідчать його «Аннали Малоросії», про що йтиметься далі.

Закріпачення російським царатом українського селянства та запровадження щодо нього подушних податків, подібно до Великоросії, Шерер розглядає як одну з найголовніших причин гальмування економічного розвитку України. «Нещасні українці, – пише він, – потрапили тепер під найтяжче ярмо й присилувані до кріпацтва… Українські селяни змушені працювати три чи чотири дні на тиждень на своїх панів з власними кіньми та власними знаряддями праці. Вони обтяжені, крім того, багатьма різними зборами зерном і птицею з земельних ділянок, які вони мають, сплачують десятину з овець, свиней та різних плодів, зрештою, виконують різні тяжкі роботи, як підвезення дерева та ін.» [1514].

В «Анналах Малоросії» Шерер ще більш детально зупиняється на руйнівних наслідках закріпачення для українського господарства. Він зауважує, що, втративши свободу, селяни Малоросії потрапили в повну залежність від своїх панів, котрі мають право карати тих, як їм заманеться, а кріпаки є повністю беззахисними від свавілля господарів. Одним з негативних наслідків закріпачення, відзначених Шерером, стали масові втечі українських селян до польських володінь [1515].

Значну економічну шкоду, на думку Шерера, українській торгівлі завдало й утворення Нової Сербії з частини колишніх козацьких володінь і надання тутешнім поселенцям митних пільг [1516]. Говорячи про регламентацію української торгівлі в Санкт-Петербурзі, дослідник вважає, що уряд дбає тільки про інтереси Великоросії, не думаючи про Україну. Так, згадуючи про величезне виробництво тютюну, Шерер позначає, що можливість його збуту для українських купців обмежена. «Я жодним чином не сумніваюся, – пише він про обсяг виробництва цього товару, – що він міг би стати й більшим, якби місцевих мешканців підганяла спокуса отримати якийсь інший ринок збуту» [1517].

Також Шерер зауважує падіння впливу вихідців з України в духовному житті Російської імперії. Він зазначає, що раніше «окрасу найповажніших церковних посад, і більшу частину професорів, головним чином тих, що викладали мови в Московському університеті від його заснування» складали вихованці «дуже славетної Київської школи», тепер же вищі церковні ієрархи призначаються урядом з числа великоросів [1518].

Відбиваючи віяння передреволюційної епохи, Шерер вважає феодально-кріпосницький лад віджилим і захищає нові буржуазні цінності: свободу особистості, ліквідацію станових привілеїв, приватну ініціативу тощо. В той же час він не заперечує монархічного ладу, дотримуючись ідеї освіченого абсолютизму.

«Історія російської торгівлі» прикметна тим, що розглядає Україну в якості окремої країни, наділеної власними державними правами й інтересами. Критикуючи посилення російського гніту щодо населення колишньої «країни козаків», Шерер об’єктивно сприяв поширенню співчутливого ставлення до українців у Європі. Проте в українознавчому доробку цього автора «Історія російської торгівлі» стоїть набагато нижче його «Анналів Малоросії», твору, повністю присвяченого питаннями минулого та сьогодення України.

Втім, автором останньої праці в повному розумінні цього слова Шерера назвати важко, сам він називав себе лише «редактором літописів, написаних місцевими людьми російською мовою» і зазначав, що «нічого в них не змінював», хіба що доповнив їх окремими нотатками [1519]. Здійснення такої громіздкої та трудомісткої перекладацької роботи доводить непогане володіння її виконавцем російською мовою. Однак він не зміг її опанувати досконало, що вилилося в подальшому у значну кількість неоковирностей в його тексті через неправильне розуміння оригінальних свідчень.

Примітки

1498. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie. – P.: Chez Cuchet, 1788. – T. 1. – ХІІ+293 р. – Р. 173-185.

1499. Ibid. – P. 173.

1500. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 13; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 23.

1501. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 183.

1502. Ibid. – P. 173.

1503. Ibid. – P. 175.

1504. Ibid. – P. 173.

1505. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 94; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 62.

1506. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 183.

1507. [Anthoine de Saint-Joseph A.-I.] Essai historique sur le commerce et la navigation de la Mer-Noire… – Р. 36-37.

1508. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 182-183.

1509. Ibid. – P. 179, 181.

1510. Ibid. – P. 174-175.

1511. Ibid. – P. 75-176; Le Clerc [dit], Clerc N.-G. Histoire physique, morale, civile et politique de la Russie Moderne… – T. 1. – Р. 212-213; Болтин И. Н. Примечания на историю древния и нынешния России г. Леклерка… – Т. 2. – С. 196-199.

1512. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 255-256, 258-260; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 142, 144-145.

1513. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 177; Beauplan Guillaume Le Vasseur de. Description d’Ukranie. – 2002. – P. 111-112; Боплан Гійом Левассер де. Опис України; Меріме П. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. – 1990. – С. 83-87.

1514. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 176, 178.

1515. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 108-109; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 70.

1516. Scherer J.-B. Histoire raisonnee du commerce de la Russie… – T. 1. – Р. 184-185.

1517. Ibid. – P. 181.

1518. Ibid. – P. 173-174.

1519. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. XI; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 12.