Погляди Шерера на історію України

Луняк Євген

Попри всі ці негаразди, слід визнати працю Шерера найсерйознішим дослідженням історії українського козацтва в ХVІІІ ст. І хоча її основу здебільшого складають запозичення з Боплана та переклади чи перекази російськомовних першоджерел, історику вдалося створити перший у французькій історіографії комплексний нарис історії козацького періоду в житті України й відзначити його головні особливості. Шерер зміг не лише зібрати й органічно поєднати в цілісну структуру різнорідні свідчення щодо козацтва, але й спробував на їх основі по можливості якнайдокладніше висвітлити його еволюцію та розвиток від зародження і появи перших звісток про нього до знищення останніх козацьких установ в Україні Катериною ІІ.

Якщо попередники Шерера розчиняли українську минувшину в історіях Польщі чи Росії, то у цього дослідника українці постають як окрема нація, наділена власною гідністю, державницькими правами та традицією, що має історичну тяглість, починаючи з князівських часів. Щоправда, сама «козацька нація» в нього поділяється на дві, споріднені між собою «нації», згадані в назві його твору: «козаків-запорожців» і «козаків-українців». У вступному слові до своєї праці Шерер зауважує: «Аннали, які ми представляємо тут публіці, являють собою історію двох народів, що досі були більш уславлені, аніж відомі» [1563].

Таке сприйняття гетьманських і запорозьких козаків, як представників певних етнічних утворень, хоча й споріднених, але різних, було досить поширене тоді на заході. Можна згадати, що подібної концепції дотримувався, наприклад, Вольтер. Втім, використовуючи множину для означення цих двох «козацьких народів», Шерер не може провести чіткого розмежування між ними й майже завжди розглядає їх спільно, як дві частини єдиного цілого, своєрідних сіамських близнюків.

Зважаючи на те, що «Аннали Малоросії» значною мірою є перекладом або переказом творів інших авторів, історичні погляди Шерера на минуле України в найбільш кристалізованому вигляді можна побачити в передмові до його праці. Розглядаючи історію українського козацтва, як процес, який де факто вже підійшов до свого логічного завершення внаслідок ліквідації останніх козацьких інституцій в Україні російським урядом, Шерер розуміє, що, по суті, він першим серед дослідників намагається повністю висвітлити цей процес, показати його яскраві особливості та характеристики, визначити роль і місце українських козаків у світовій історії.

Автор робить спробу розглянути їхню діяльність не через призму польської чи російської державної позиції, а з точки зору власне представників козацької нації. Апелюючи до свідчень самих козаків, він, за своїм переконанням, здійснює намір донести до європейської спільноти голос того славетного народу, який раніше або не чули, або не хотіли чути. Шерер зазначає, що в Європі про козаків інколи згадували лише в зв’язку з «заворушеннями у Польщі та війнами Росії» [1564]. Проте достовірних свідчень про цих хоробрих і мужніх людей, котрих часто намагалися виставляти зрадниками, весь час бракувало, що, за його словами, створило «ту порожнину в сучасній історії, яка буде заповнена вперше» [1565].

У відповідності до просвітницьких традицій Шерер розглядав історіописання, як своєрідний вид драматургії, коли в якості персонажів твору діють реальні особи минулого, виведені на авансцену історії вмілим авторським пером. Вперше головними дійовими особами історичного твору стали саме козаки.

«У цьому творі, – пише Шерер, – вони самі виходять на театральну сцену, самі розповідають нам про свій лад, свої звичаї, свою релігію та справи, які їх повинні прославити» [1566].

В той же час Шерер не забуває й про важливу дидактичну функцію просвітницького історіописання: нести світло людям, поширювати волелюбні ідеї, давати корисні знання, наводити приклади, гідні для наслідування. Даючи українським козакам дещо ідеалізовану характеристику, Шерер порівнює їх з уславленими спартанцями. Він зауважує, що в дусі античних героїв ці степові воїни передавали з покоління в покоління лише одну святу реліквію – шаблю, супроводжуючи цей акт сакральними словами: «Перемогти чи загинути» [1567]. В цих словах чітко можна побачити неприховану алюзію на славетне «З ним або на ньому».

Проводячи аналогію між козаками та давніми римлянами, історик вказує, що на відміну від останніх, перші ніколи не зазіхали на чужі землі, захищаючи тільки свої вівтарі та домашні вогнища. Козацький суспільний лад дослідник називає республікою [1568]. Французький автор зазначає, що, будучи від природи мирним народом, козаки обертали свою смертоносну зброю лише проти тих, хто намагався позбавити їх головної цінності – свободи. Вони рішуче боролися проти будь-якого поневолювача. Обороняючи свої права від зазіхань польської шляхти та духовенства, козаки не забували й про іншу свою важливу місію – захист християнської цивілізації від наступу східних завойовників. «Хіба не вони зупинили Півмісяць і відтіснили татар?» – риторично запитує Шерер [1569].

Доводячи природну доброту українців, Шерер переказує придворний анекдот про спір Григорія Миколайовича Теплова (1711-1779) з Іваном Перфіловичем Єлагіним (1725-1794) з приводу особистості одного вбивці. Теплов заклався, що цей злочинець ніяк не може бути малоросіянином, бо ті від природи люди не злобливі, і виграв парі [1570].

Як представник ідеології Третього стану, Шерер повністю виправдовує виступ поневолених і принижених козаків проти польської влади, називаючи цей крок «самозахистом». Він відмічає, що їхнє прагнення вивільнитися з-під чужинського ярма завжди ідентифікувалося, як бунт і злочин. Критикуючи правлячу верхівку, історик резюмує: «Уряди здавна тримаються осторонь від моралі» [1571]. Зауважимо, що «Аннали Малоросії» були створені та видані незадовго до Великої Французької революції та й саме слово «революція» присутнє в лексиконі Шерера [1572].

Відмітимо, що «Аннали Малоросії» мають промовисту присвяту на честь Конрада-Александра Жерара де Райневаля (1729-1790), відомого дипломата, колишнього представника Людовіка ХVІ в щойно утворених США й одного з палких ініціаторів франко-американського союзу, а на той час – королівського урядовця у Страсбурзі та покровителя Шерера. Події американської революції мали сильний відгук у французькому суспільстві, готуючи грунт для власного революційного виступу.

До слова, адресуючи свій твір цьому високопосадовцю, автор згадує про особисті контакти того з представниками «козацької нації» у Данцигу, коли він очолював там французьке представництво. Втім, Шерера важко назвати республіканцем, а тим більше революціонером, скоріше навпаки, згадуючи про страшну силу соціального вибуху, він натякає властям на потребу уважнішого ставлення до народних страждань, щоб унеможливити прояв суспільного гніву.

Акцентуючи увагу на добровільному входженні козаків під владу Росії, Шерер показує, що становище як козаків Гетьманщини, так і запорожців згодом тільки погіршилося. «З цих двох народів один підкорено, а інший знищено, а його ім’я вилучено з анналів світової історії», – підводить підсумок російському пануванню в Україні автор [1573]. Наголошуючи на неконтрольованості абсолютної влади, історик зазначає, що знищення українського козацтва, проти якого марно боролися й могутні християнські володарі, й турки, стало справою «однієї людини, котра для того, щоб піднестися над усіма, приводить у рух велетенські механізми й поширює терор по землях цілого королівства» [1574]. Очевидно, під особою цієї неназваної людини розуміється постать тодішньої російської імператриці.

Прикметно те, що вирішальну роль у посиленні та возвеличенні Росії Шерер відводить саме козакам. Він зазначає, що росіяни є народом «який протягом тривалого часу залишався невідомим, який завдяки козакам володіє третиною Азії і який не означав би нічого для Європи, якби не двоє великих людей — Петро Великий та Катерина Друга» [1575].

Торкаючись питання про походження козаків, Шерер наводить тезу про їхнє хозарське коріння, обґрунтовану Грабянкою. Хоча історик подає її не у визначеннях козацького літописця, а у викладі Мишецького [1576], «Аннали Малоросії» свідчать, що їхній автор був загалом ознайомлений з твором Грабянки, хоча б і з чужих слів. Так, Шерер наводить легендарну згадку козацького літописця про схвильовані слова султана з приводу козацьких нападів, що, коли «всі інші замислюють щось лихе проти нього чи розпочинають проти нього війну, він не перестає від цього спокійно спати на два боки, але, коли на нього здійснюють напад козаки, це його будить і розладнує всі його думки» [1577]. Подібні султанські слова бачимо й у Грабянки: «Коли навколишні держави йдуть проти мене, я сплю – не зважаю, а до козаків увесь час мушу дослухатися, весь час слухаю, не дрімаю» [1578].

Зважаючи на схожість імен «касогів» і «козаків», Шерер всіх їх вважає хозарами. Звертаючись до літописної традиції, яку вивчав за «Повістю временних літ», історик, наприклад, називає касозького вождя Редедю, переможеного Мстиславом, «козацьким князем», «хозарським князем» (Rededa, prince des Cosaques, prince des Kosares) [1579]. Таким чином, здолавши у двобої їхнього вождя, Мстислав, на думку Шерера, підкорив собі козаків. Відповідно, після занепаду Києва внаслідок Батиєвої навали, козаки поступово потрапили під владу Литви та Польщі. Думку про хозарські витоки козацтва французький історик розвиває і в іншому місці, наводячи переказ про легендарного ватажка перших козаків-хозарів Симеона, запозичений знов-таки в Мишецького [1580].

Взагалі треба відзначити, що Шерер досить некритично ставився до використаних джерел, не піддаючи сумніву наведені в них факти. Він без жодних ремарок переказує твердження Мишецького про «славетне місто Білозерка, збудоване давнім народом, що звався франками», де правила властителька Білозерська, яка під час наступу Мамая на Русь залишила це місто й переселилася до більш безпечного місця [1581]. Тими ж франками, за словами Шерера, було побудоване й місто на річці Тарасівці, поблизу її впадіння в Дніпро [1582].

Останнє повідомлення тим цікаве, що є не буквальним запозиченням з Мишецького, а новотвором самого Шерера. У Мишецького дослівно сказано наступне: «На оной реке Тарасовке, близ реки Днепра, имелось старое городище, а кем построено о том не известно» [1583]. Як можна побачити, Шерер з легкістю наводить повідомлення про будівництво міст в Україні його далекими земляками в стародавні часи, не замислюючись наскільки ці слова могли відбивати дійсність. Загадкові «франки-містобудівники» зацікавили в середині ХІХ ст. видавців твору Мишецького. Вони досить логічно визначили, що цими «франками», вочевидь, були генуезці, які володіли в ХІІІ-ХV ст. численними колоніями, розташованими неподалік від чорноморського узбережжя [1584].

Між іншим, про залежність роботи Шерера від твору Мишецького зауважував французький історик першої половини ХХ ст. Роже Тіссеран [1585].

Характеризуючи уявлення Шерера про стародавню історію України, зазначимо, що, на його думку, одними з найдавніших народів на її теренах були фіни та лопарі, яких французький історик вважав рештками гунів [1586].

Взагалі, виклад історії України до ХVІІІ ст. в «Анналах Малоросії» майже позбавлений оригінальних авторських свідчень. Розділи, присвячені походам і військовому мистецтву козаків, звичаям і побуту України, Хмельниччині, є головним чином запозиченнями з творів Боплана та Шевальє, доповненими окремими подробицями з «Короткого опису Малоросії» та праці Мишецького. Тільки підходячи до викладу подій своєї сучасності, Шерер дозволяє собі більш відверто висловлювати особисті судження та наводити оригінальний матеріал. Маючи неприховану симпатію до волелюбного й непокірного українського козацтва, автор детально висвітлює поступове нищення російським самодержавством козацьких прав і свобод, а, зрештою, й самого козацького стану в Україні, яку тепер перейменовано на Малоросію.

Значну увагу історик приділяє розгляду карколомних для України подій 1708-1709 рр. Він жодним чином не засуджує перехід Мазепи на бік шведського короля, розуміючи патріотичні мотиви такого відчайдушного кроку. Шерер зазначає, що Петро І брутально порушив ті права, які були гарантовані козакам його батьком при входженні України до складу Росії, й це викликало різке невдоволення серед українського населення [1587]. Мазепа, маючи прихильність козаків, вирішив скористатися російсько-шведською війною, щоб відродити незалежність своєї держави. Зав’язавши секретні зносини з Карлом ХІІ, гетьман пообіцяв тому підняти козацьке повстання проти Росії, коли той наблизиться до України. Проте, як зазначає французький історик, шведський король припустився фатальної помилки, не скориставшись одразу пропозицією Мазепи [1588]. Іншою вирішальною помилкою шведського короля, на думку Шерера, стало надання ним росіянам можливості зруйнувати Батурин [1589].

Розглядаючи знищення гетьманської столиці, Шерер наводить переказ про те, як зраділий Петро І був ладний поставити Меншикова на чолі України, однак той обачливо відмовився від такої честі, аргументуючи цей вчинок небажанням посилювати обурення українців діями росіян, на що цар відповів бажанням назавжди скасувати гетьманство після смерті Скоропадського [1590]. Прикметно те, що Шерер не лише дає поважну оцінку Мазепі, але й уникає наведення вже поширених на той час у літературі авторитетних вольтерівських дефініцій.

Разом з тим історик постійно наголошує на жорстокому поводженні росіян в Україні, згадуючи страшні розправи над козаками в Батурині, на Січі та поблизу Переволочної.

Доволі детально висвітлено в «Анналах Малоросії» героїчну оборону Веприка. Автор дає високу оцінку мужності мешканців цього містечка, які впродовж тривалого часу чинили опір шведським загарбникам. Він захоплюється подвигом міщан, «озброєних кілками та косами», а також їхніх жінок і дітей, які до останньої миті надавали тим всіляку допомогу, стримуючи навалу чужоземних завойовників. Ця героїчна загибель маленького міста, не забуває додати Шерер, відбувалася «на очах російської армії, яка стояла лише за три льє звідси» [1591].

Історик визнає, що шведи програли війну в Україні ще задовго до Полтави, припустившися невиправних помилок. Але й під Полтавою, на його думку, вони мали значні прорахунки, які, зрештою, призвели до нищівної поразки та капітуляції решток армії поблизу Переволочної.

Шерер яскраво показує, що ставлення росіян до козаків-мазепинців докорінним чином відрізнялося від їхнього поводження з полоненими шведами. Якщо останнім зберігали життя та навіть майно, то захоплених козаків нещадно катували, а потім безжалісно страчували. Історик наводить факти, коли деякі козаки, намагаючись врятуватися після поразки під Полтавою, переодягалися у шведське вбрання, ховали виголені голови під перуками. Проте цих переодягнених людей росіяни з легкістю розпізнавали, піддаючи страшній долі інших мазепинців [1592].

Завдяки Шереру здобуло поширення твердження, повторене автором двічі, про перехід гетьмана-вигнанця Орлика в іслам. В «Анналах Малоросії» зазначено: «Цей новий гетьман так само залишався у Бендерах. Згодом він прийняв мусульманство й одружився з турчанкою, від якої мав багато дітей» [1593]. Втім, в даному випадку французький автор тільки повторив слова Мишецького з його нарису про запорожців [1594]. Вся детальна подальша розповідь про чвертьстолітнє перебування січовиків під кримсько-турецьким патронатом також є запозиченням з цього твору.

Примітки

1563. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. III; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 9.

1564. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. III; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 9.

1565. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. IV, VII; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 9-10.

1566. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. III-IV; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 9.

1567. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. V; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 10.

1568. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. V; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 10.

1569. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. VIII; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 11.

1570. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 109-110; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 71.

1571. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. VIII-IX; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 11.

1572. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. IV; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 9.

1573. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. Х; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 12.

1574. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. ХІІ; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 12-13.

1575. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. ХІІІ; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 13.

1576. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 9-10; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 21; [Mышецкий С. И.] История о казаках запорожских… – С. 1-3.

1577. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 121; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 76-77.

1578. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки… – С. 25.

1579. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 9-10; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 21.

1580. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 66-68; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 49-51; [Mышецкий С. И.] История о казаках запорожских… – С. 1-3.

1581. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 23-24; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 27-28; [Mышецкий С. И.] История о казаках запорожских… – С. 62.

1582. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 35; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 33.

1583. [Mышецкий С. И.] История о казаках запорожских… – С. 68.

1584. Там само. – С. 62.

1585. Tisserand R. La vie d’un peuple. L’Ukraine… – Р. 188.

1586. [Scherer J.-B.]. Anecdotes interessantes et secretes de la cour de Russie… – Т. 3. – Р. 241.

1587. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 205-207; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 119-120.

1588. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 207; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 120.

1589. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 211; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 122.

1590. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 210-211; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 122.

1591. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 213-214; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 123.

1592. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 226-228; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 128-129.

1593. Scherer J.-B. Annales de la Petite-Russie… – T. 1. – Р. 232, 247; Шерер Ж.-Б. Літопис Малоросії… – С. 131, 138.

1594. [Mышецкий С. И.] История о казаках запорожских… – С. 20, 29.