Труханівська (Олексіївська) Слобідка в 1870-1917 рр.
Парнікоза І.Ю.
Розвиток пароплавства в свою чергу надав поштовх росту поселення на Трухановому острові. Точний час її винекнення не відомий, проте ймовріно це відбулося в 1870-х рр. Щодо початків заселення острова в доповіді про урегулювання заселення частини Труханового острова, що була підготована 13 квітня 1907 р. вказувалося, зокрема, таке:
«Заселення острова відбувалося стихійно без якого-небудь плану, кожен захоплювач обгороджував собі ділянку там де йому подобалося».
Причиною цього явища було бажання оселитись якомога ближче до своєї роботи – пароплавних майстерень. Адже люди, які жили на далеких околицях: Китаєві, Звіринці, Шулявці чи Деміївці, мусили не тільки рано вставити, а ще у темряві долати Дніпро. А це було не тільки не зручно, але й небезпечно для життя під час льодоставу та льодоходу (сукупно протягом місяця). Через це більшість робітники майстерень та службовців пароплавства, незважаючи на протидію міської думи та судові санкції, захоплювали землю та селилися на острові.
На плані 1897 р. землевпорядника Тупіна вперше показані ділянки, самовільно захоплені для житлової забудови (всього 14 садиб; на сіножаті № 8 і № 10 загальною площею 1172 саж, №1 4 – 4 (загальною площею 780 кв. сажнів). На мапі, що додавалася до вищезгаданої доповіді про урегулювання заселення Труханового острова, на ділянках № 8 та 14 і частині 16 існувало вже близько 130 садиб загальною площею 9 дес. 1980 кв. сажнів. За поодинокими випадками мешканцями були робітники майстерень (до 60 %) і члени екіпажів пароплавів (до 40 %) (на той час матросів наймали лише влітку, постійний же екіпаж складався з капітана, машиніста та їх помічників). Розмір захопленої ділянки був зазвичай 100-150 сажнів. Самі будівлі мали витримувати весняні повені, через це вони були підняті над землею на близько 2 аршин, і частіше будувалися не на палях, а на так званих “стільцях” – товстих колодах, зв’язаних повздовжніми та поперечними балками. Більшість будівель були одноповерхові, обмазані глиною.
Рис. 2.5.6.37. Матроси пароплава «Головачов» за роботою
Рис. 2.5.6.38. Команда річкового пароплава «Головачов»
В 1889 р. рішенням за № 3096 від 7.07.1889 р. Київський губернатор передав до міської управи, що землі на островах Труханів та Муромець у поліційному відношенні належатимуть до київської міської поліції, і що, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів від 17.03.1889 р., 2-га частина Вигурівщини (на Трухановому острові) виведена з Остерського та приєднана до Київського повіту (ДАК. – Ф.163. – Оп. 7. – Спр. 1523). Початковий штат поліції на Трухановому острові складався з одного околодочного та двох городових і на це містом виплачувалось 1000 руб; з 1903 р. на Трухановому острові окремого штату поліції містом не утримується (Довідка, архів Дзівалтовського).
Загалом Дума уважала більш прибутковим використання островів для розташування потужностей промислових підприємств (про охорону довкілля при цьому, як і наразі, ніхто не думав). Втім, зростання поселення (1892 р. – 14 садиб, а 1907 – 130, з яких тільки з 32 власниками було складено договір оренди землі під забудову), змусило Думу дозволити забудову.
Наслідком роботи комісії з урегулювання заселення частини Труханового острова стало остаточне визнання того, що заселення острова неможливо вже спинити, а, отже, треба його впорядкувати. З 1907 р., коли міська влада офіційно дозволила зводити на острові житло, селище малозабезпечених робітників пароплавства отримує нове дихання. Комісією було замовлено проект планування поселення на острові, згідно якому прокладено вулиці та провулки, розплановано торгову площу тощо.
Збереглася схема плану урегулювання заселення частини Труханового острова (Рис. 2.5.6.39). На ній ми можемо побачити наступні елементи планування Слобідки: 1 – вул. Чорторийська, 2 – вул. Набережна, 3 – Прип’ятський провулок, 4 – Дніпровський провулок, 5 – Березинський провулок, 6 – Дулебский провулок, 7 – Деснянський провулок, 8 – Ірпенський провулок, 9 – Матвіївський провулок.
Рис. 2.5.6.39. Вигляд проекту розпланування 1907 р. Слобідки на Трухановому острові. Цікавою деталлю є наявність озер у місці контакту затоки Старик з Дніпром, що призводило до переливання води під час повені та проходження її через затоку (іл., що додавалася до доповіді комісії з урегулювання заселення частини Труханового острова, архів В.І. Дзівалтовського)
Рис. 2.5.6.40. Труханів острів на мапі 1913 р., позначено яхт-клуб, училище та церкву, пароплавні майстерні, парк Ермітаж (див. нижче), вулиці Слобідки: Передню, Полтавську, Чернігівську, Харківську, Остерський та Київський провулки, а також дачу Д.С. Марголіна біля струменеспрямовуючої стрілки. На сусідньому Венеціанському – підпис Микільська Слобідка (нижня Микільська Слобідка – друга назва Передмостової Слобідки)
Втім, як показує мапа Труханового острова 1913 р. це планування не було втілено в життя. Натомість було розплановану регулярну мережу продольних вулиць: 1 – Полтавська. 2 – Чернігівська. 3 – Харківська, та поперечних провулків: 4 – Передній, 5 – Остерський, 6 – Київський. Центром забудови була торгівельна Запорізька площа з розташованим неподалік нафтовим баком (Рис. 2.5.6.41). Така ж сама система планування показана і на мапі 1914 р. (Рис. 2.5.6.42).
Рис. 2.5.6.41. Труханівська Слобідка, листівка поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.6.42. Труханівська Слобідка, вулична мережа, мапа 1914 р.
Подальшим же своїм розвитком Слобідка на Трухановому повністю завдячує непересічній особистості Д.С. Марголіна. Саме його зусиллями на острові з нагоди 50-річчя Товариства пароплавства, яке відзначали 1908 р., зведено двокласну школу з майстернями, що розмістилася у кам’яній будівлі, виконаній у стилі модерн (Дзівалтовський, 2004).
Міська дума задовольнила прохання щодо виділення землі під школу й 21 квітня 1908 р. надала під школу ділянку площею 980 кв. саженів. Будували школу швидко і вже 30 червня наступного року голова училищної комісії В.В. Солуха доповів на засіданні думи: прийняти зведену двокласну будівлю школи у відання міста. Її зведення коштувало Марголіну 30 тис. руб., і, окрім того, 2-ге товариство пароплавства зобов’язувалося виділяти 2500 руб. на утримання закладу. Натомість воно просило виділити також розміру ділянку для потреб пароплавства у компенсацію за використану під школу та назвати школу іменем Марголіна, з призначенням його попечителем школи. Після його смерті таку функцію мав виконувати старший у родині Марголіних. Та міська дума не підтримала Марголіна і не виявили вдячності. У таких умовах училище прийняло до свого відання Київське благодійне товариство. Воно ж висловило Марголіну подяку. Попечителем училища став дійсний статський радник Т.Г. Лубенець.
Рис. 2.5.6.43. Давид Марголін – підприємець – «Батько» Труханівської Слобідки. Саме за його кошти зведено двокласне училище та Єлізаветинську церкву на Трухановому острові. Саме зведення училища коштувало Марголіну 30 тис. руб.
Рис. 2.5.6.44. Місцерозташування училища (3) та церкви (4) на Трухановому острові при накладанні сучасної мапи на топооснову 1925 р. Для орієнтації помічено також сучасну парашутну вежу (2) та пішохідний міст (1), 5 – позначено наразі затоплену піщану мілину
До відання міста училище перейшло лише 9 січня 1918 р. В акті передачі було вміщено опис будівлі. Зокрема, вказано, що училище:
«розміщується у власному мурованому будинку на верхньому поверсі, а учбова майстерня у нижньому напівповерсі того самого будинку та прибудованій мурованій кузні. Приміщення училища складається з трьох великих класних кімнат (15х9 аршин), учительської кімнати, рекреаційного коридору, двох роздягалень, двох передніх, приміщення для служителя та вбиралень. На подвір’ї – будинок з п'яти – та трикімнатною квартирою для працюючих в училища та майстерні».
Рис. 2.5.6.45. Єлізаветинська церква та будівля двокласного училища на Трухановому острові
Рис. 2.5.6.46. Церква в будівлі двокласного училища на Трухановому острові. За (Ковалинський, 2008)
На початку року в училищі навчалися 97 учнів, у майстерні – 48. Окрім того, у післяобідній час в училищі займалися однокласні училища № 74 (російське) та № 88 (українське) (Ковалинський, 2008). З 1910 р. Товариство постійно опікувалося навчанням дітей робітників пароплавства (Дзівалтовський, 2004).
Рис. 2.5.6.47. Коридор в двокласному училищи на Трухановому острові. За (Ковалинський, 2008)
Рис. 2.5.6.48. Дача Марголіна на закінченні Західного півострова на листівці, поч. ХХ ст.
Д. Марголін взагалі ревно опікувався проблемами “свого” Труханового острова, де й сам мав власну дачу. Саме її було першою з’єднано телефонним зв’язком з Києвом, який відкрився 9 липня 1895 р. Потім телефонізували усіх, хто мав у тому потребу. Щоб перекинути телефонний зв’язок на острові встановили щоглу висотою 31 м. Над водою дріт знаходився на висоті 7 м., так, що його не зачіпали щогли найвищих пароплавів (Ковалинський, 2008).
У 1909-1910 рр. коштом того ж таки Д. Марголіна на острові будують церкву св. Єлизавети (архітектор Є.Ф. Єрмаков, не збереглася) на честь губернаторші Єлизавети Сергіївни Трепової (Київ, 2001). Саме вона у ті роки головувала у київському доброчинному товаристві і після будівництва ним школи натякнула Д. Марголіну, що мешканцям Труханового потрібний і храм Божий. Тож Д. Марголін повністю профінансував будівництво церкви. Урочистий акт закладки церкви здійснив митрополит київський та галицький Флавіан 21 вересня 1909 р. Згідно з проектом архітектора Євгена Єрмакова церква була кам’яною з залізобетонною банею. Обов’язковою умовою її зведення було забезпечення проти повеневих вод, а також, щоб двері церкви відкривалися назовні (Ковалинський, 2008).
Рис. 2.5.6.49. Церква святої Єлизавети на Трухановому острові. Фото поч. ХХ ст.
Рис. 2.5.6.50. Єлізаветинська церква на Трухановому острові, арх. Є.Ф. Єрмаков
Другого вересня 1910 р. відбулося освячення церкви у неоруському стилі, її інтер’єр прикрасив білий з золотом іконостас роботи О.І. Мурашка. Церква мала маленьку витончену баню на тонкому барабані. Щоправда, ця витонченість вилізла парафіянам боком: саме через барабан церква так промерзала за зиму, що ніякі печі не могли її натопити (Ковалинський, 2008; ).
Рис. 2.5.6.51. Покровська церква на вул. Мостицькій у Києві – ще одна споруда авторства Є.Ф. Єрмакова
Рис. 2.5.6.52. Єлізаветинська церква в неросійському стилі на Трухановому острові. За (Бєломесяцев та ін., 2012)
Церква набула популярності не тільки серед острів’ян, але й серед мешканців правого берега. Тут часто відбувалися вінчання чи хрещення, які їх учасники намагалися приховати від широких верств громадськості. Першим настоятелем цієї церкви був Олександр Ходзицький (Ковалинський, 2008).
Уявити цю церкву окрім фото дозволяє інша робота Є.Єрмакова – Покровська церква в єпархіальному стилі що збереглася на вул. Мостицькій (1900-1906 р.), яка передувала Єлізаветинській церкві на Трухановому острові (Скібицька, 2011).
Рис. 2.5.6.53. Архітектор Є.Ф. Єрмаков – автор труханівської церкви
Рис. 2.5.6.54. Вид на Труханівську Слобідку поч. ХХ ст.
На відкритті церкви, бажаючи підкреслити факт того, що християнський храм звів єврей, о. Ходзицький промовив:
«У наші часи, часи занепаду й вагань у вірі, знайшлася людина, яка, попри розходження у вірі з нами, без сумнівів надала матеріальні кошти на наш храм. Мимоволі пригадуються нам зараз слова святого апостола Петра: У всякому народі той, хто боїться (Бога) і вчиняє за правдою, приємний Йому, тобто Богу (Діян. 10, 35)» ().
Рис. 2.5.6.55. Слобідка на Трухановому острові на мапі 1915 р. Позначено дачу Д. Марголіна та вуличну мережу слобідки, церкву та училище
Рис. 2.5.6.56. Цеглина з цегельні І. Мозгового в Вітачеві, яка була використана в будівництві на Трухановому острові. Фото І. Парнікози, 2011 р.
Восени 1912 р. Ходзицького змінив Є. Ергардт. У жовтні 1915 р. настоятелем став Костянтин Корольков, який одночасно викладав у місцевому двокласному сільському училищи № 74 Закон Божий. Обов’язки церковного старости виконував дворянин В.М. Вітковський. У липні 1916 р. церква отримала ікону св. і праведної Єлизавети, виготовлену майстернею І.П. Хлєбнікова у Москві. Ікона, за описами того часу, мала “вельми художній живопис” та “срібновзлащену ризу з емаллю” та коштувала 150 руб. В 1917 р. церква стала парафіяльною. Попереду на неї чекала важка доля. В 1943 р під час знищення Слобідки на Трухановому німці остаточно знищать цю церкву, напіврозібрану ще у 30-і рр. Тоді ж підірвуть і кам’яну школу (№100 – колишнє училище Марголіна). Фундаменти обох будівель можна знайти неподалік металевої парашутної вежі, вони добре прголядаються на місцевості. Визначені нами координати фундаментів школи – 50.463200°N, 30.534720°E, координати фундаментів церкви 50.463530°N, 30.534340°E. Необхідно позначити це місце інформаційним аншлагом з зображенням пам’яток, а в перспективі їх відновити.
Далі на північ по парковій алеї від місця, де за нашими розрахунками знаходилася церква, виявлено рів невідомого призначення. В ньому знаходиться бита цегла, металеві частини, в тому числі замок, а також що найцікавіше – бетонні елементи склепінь, пілястрів та інших конструктивних деталей церкви. Неподалік виявлено також якісь бетоновані фундаменти. Місцеві пошуковці навіть припустили, що саме тут розташовувалася церква і встановили в 2016 р. дерев’яного хреста. Проте знімок, який показує церкву разом з школою переконує що вони розташовувались неподалік. Місце ж де виявлено будівельні матеріали та імовірні частини церкви розташовано досить далеко від школи. Можливо сюди просто висипали частини будівельного сміття від руїн церкви під час приведення території острова в порядок після другої світової війни?
Необхідно також зазначити той факт, що кладовища на Трухановому острові ніколи не існувало, а небіжчиків, відспіваних в Єлизаветинській церкві, ховали переважно на Щекавицькому кладовищі правобережжя (Ковалинский, 2008).
Рис. 2.5.6.57. Колишня мілина Труханового острова, що до зарегулювання Дніпра з`являлася влітку, коли Дніпро мілів, наразі – пляжна смуга (Фото з )
Рис. 2.5.6.58. Невеликий пароплав «Парубок», що здійснював сполучення Подолу з Трухановим островом
Станом на 1910 р. на острові мешкало 3500 чоловік. Цього ж року було затверджено статут Товариства допомоги благоустрою Труханового острова. Завданнями цього статуту було: поліпшити утримання вулиць та пішохідних доріжок; покращити санітарний та протипожежний стан місцевості; прокласти нові бульвари, організувати сквери, відкрити учбові заклади, облаштувати базари, організувати театральні вистави, літературні вечори та інші культурні заходи. До 1914 р. виросла друга частина Слобідки, що мала чітке поквартальне планування. Остання інформація, напевне, пояснює інформацію, про нібито дві слобідки на Трухановому острові, які навіть влаштовували поміж собою кулачні бої (ДАКО. – Ф. 10. – Оп. 1. – Спр. 213; Дзівалтовський, архів, А. О. Топачевський, особисте повідомлення).
В 1912 р. острів та поселення на ньому були перейменовані на Олексіївські на честь цесаревича Олексія (ЦДІА. – Ф. 11. – Оп. 1. – Спр. 127., Ф. 442. – Оп. 664. – Спр. 234; Дзівалтовський, 2004; Ковалинський, 2008).
Під час повеней більша частина острова затоплювалася. Над водою залишалася лише верхівка призаплавного валу, на якій біло влаштовано училище та церкву.Проте в великі повені затоплювало і ці ділянки. Так часопис «Русское слово» від 29(16) квітня 1909 р. в розділі «повінь в провінції» писав:
«Київ, 15 квітня. Вода на Дніпрі прибуває. Розлив в районі Києва грандіозний. Майже весь Труханів острів затоплений. Мешканці терміново перевзені на правий берег та тимчасово розміщені в Контрактовому домі. Рух вантажних та пасажирських пароплавів відбувається по всім напрямкам».
З 1913 р. між Києвом та Трухановим островом здійснювалися регулярні пароплавні рейси. Сполучення здійснювали два пароплави, що курсували з першого дня відкриття навігації й до початку льодоходу. Ось як описував можливість потрапити на острів М(Е.) Шарлемань:
«Потрапити на острів досить легко. На трамваї №1 чи №2 на Поділ Олександрівською вулицею до Андріївської вулиці пішки до Дніпра до пристаней переправи на Олексіївський острів. Таких пристаней дві: Товариства пароплавства та Кондзерського» (Шарлеман, 1914).
Причал на острові був влаштований біля церкви Св. Єлизавети. При цьому великі проблеми створювала мілина Труханового острова (наразі після зарегулювання Дніпра – пляжні піски на західному узбережжі острова), через які коштом пароплавства обладнували спеціальні містки чи наплавний міст на колодах.
За переправу з місцевих (які мали посвідчення) брали по 1 коп., зі сторонніх – по 2 коп. Рейси здійснювалися з 5-ї год. ранку до 12 вечора. Пароплави відходили після 10 хв. простою у берега (Ковалинський, 2008).
Рис. 2.5.6.59. Пароплави у узбережжя Труханового острова, фото 1905 р.
Рис. 2.5.6.60. Полювання на пасажирів, карикатура поч. ХХ ст.