«Чи любиш ти мене, чи ні…»

Дніпрова Чайка

Чи любиш ти мене, чи ні – мені байдуже,

Чи пам’ятаєш ще, чи вже цілком забув –

Люблю тебе, люблю, ти чуєш, хворий друже?

Жадаю одного: щоб ти щасливий був.

Чи судить хто, чи гудить, чи хто кине

У мене каменем – однаково мені,

Та не однаково дивитися, як гине

Жива душа, втопаючи в багні!

Ти стогоном надію одганяєш,

Нікчемністю лякаєш віру ти,

Неначе, друже мій, ти сам не почуваєш,

Що є в тобі ще іскри золоті:

Під попелом вони все ж тліють помаленьку,

І струни дивнії дзвенять в душі на дні,

Лунає відгук їх аж в моєму серденьку,

І мрії чистії розбуджують в мені:

Щоб через мене ти зазнав ще крихту долі,

Щоб, тяжко змучений, ти солодко заснув,

Щоб, мною збуджений, прокинувсь ти на волі,

Крилом приборканим хоч раз ще стрепенув.

Та через мене все… О доле! Більш ні слова!

Подяки щирої не потребую я,

Лиш тільки б знала я, що ти воскрес наново,

Лиш тільки б відала, що праця та – моя!..

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 322.