«Під самого Купала…»

Дніпрова Чайка

Під самого Купала,

Забувши сум і страх,

Ми папороть шукати

Ходімо по лісах.

Нехай і вовкулаки

Нам виють з-під кущів,

Нехай відьми, чортяки

Летять наперестрів,

Нехай з болото манять

Нас гроші вогняні –

Ми папороть шукаєм –

Вони нам не страшні!

Нехай слизька дорога

І ніч, хоч в око стрель,

Нехай над головою

Чортів – що лиш мель-мель!

Нехай вони регочуть,

Лякають нас вогнем,

Хай роблять, що лиш хочуть –

По папороть ми йдем.

Як страшно в. самотині!

Ми ж руки подамо

І вдвох хутчій ту квітку

У нетрях знайдемо.

Обіруч разом квітку

Додому понесем

І нею наші душі

Найперше одімкнем:

І з попелу устануть

Колишнії скарби,

Обновляться руїни,

Розсипляться горби,

Живая дума, слово

Засяє, наче день…

Та цить же, темна сило,

По папороть ми йдем!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 303 – 304.