«І небо похмуре, і сонця немає…»

Дніпрова Чайка

І небо похмуре, і сонця немає,

І темна ялина замовкла, дрімає:

Спустивши в несилі нерушнії віти,

Стоїть вона, сумом тяжким оповита.

Не чуть соловейка, не чуть і зозулі –

Пісні про кохання немов промайнули.

Кричать, мов дурні, горобці лиш одні

Немов щось торгують та ділять вони.

І іншії квіти пелюстки згорнули,

Стоять, похилившись, неначе поснули.

Бджола не летить до квіток запашних

І вітер-збиточник злякавсь і затих.

Не чути по лісі зеленого шума –

Усе повила невеселая дума.

І в людському серці буває таке,

Неначе замерзне серденько палке:

Воно не радіє, воно не болить,

А тільки щось темне його туманить:

Чи є то журба за минулую долю?

Чи то передчуття нової недолі?

А тільки – і щастя воно не благає,

І сили боротися з лихом не має,

Неначе придушене, мовчки мовчить.

Та сивим туманом життя туманить.

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 327.