«Я не люблю тебе…»

Дніпрова Чайка

Я не люблю тебе, – о ні!

Не та вже кров по жилах грає:

Побачусь – не горю в огні,

Не бачуся – не помираю.

А тільки радісно мені,

Коли про тебе я згадаю,

Що думи в нас живуть одні,

Що я твої печалі знаю.

Благословляю я той час

І пам’ятать навіки мушу,

Коли у перший тільки раз

Заглянула в твою я душу.

Так темно в тій душі було,

Такі там ворушились муки,

Що разом серце я своє

Передала до тебе в руки!

Я мук твоїх не можу знять,

Не можу дать тобі забуття,

З тобою можу лиш страждать

Та розділять твоє почуття…

Ми – наче двоє тих сліпців,

Що степом десь собі блукають:

Їм легше, як вони удвох

Шляху незнаного шукають.

Перебираючи життя,

Я сповідаюсь пред собою:

Усі мої думки, чуття.

Гріхи – проходять всі юрбою.

За ті картаю я себе,

За другі плачу, червонію,

За ті – радію, лиш одне

І досі я не зрозумію.

І, називаючи усіх,

Я не найду йому названня,

Але воно чистіш, ніжніш

І краще самого кохання.

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 295 – 296.