1

Микола Хвильовий

Спершу два слова щодо характеру наших листів, які викликають своєю «стилістичною обробкою» маленьке незадоволення.

Отже, ми говоримо не про «енків», що, почавши з «садизму» продовжили «розкоряками» з «фрачно-хатянськими» звертаннями до тов. Хвильового» (недалекий та хитрий не тільки крутить хвостиком, але й завжди валить з хворої голови на здорову), ми говоримо про тих літераторів, які найшли в нашій попередній статті «забагато лайливих русизмів». Отже, до цих, останніх, галянтний кніксен:

– Хоч ми в інституті шляхетних дівчат і не вчились, але розуміємо, що памфлет без «ядрьоних» «ізмів» – не памфлет.

Як бачите, ми не криємось:

– Наші статті носять характер бойових памфлетів… Але не пасквільного походження, а вольтерівського. Тут, до речі, «енко» може з полегкістю зідхнути: ми «зазирнули» до Вольтера, більш того: зголошуємось вольтер’янцями.

Крапка.

Тепер дозвольте з «латиниці». Цебто, за просвітянською логікою, візьмімо за медіюм лорда… Зерова і викличмо дух Овідія через ті «метаморфози», що їх перекладає непокірливий неоклясик.

Отже, з «латиниці», певніш – з латинського прислів’я, яке в перекладі українською мовою звучить приблизно так:

– Орел не ловить мух.

Це прислів’я треба розуміти не в тому сенсі, що на городі бузина, а в Києві дядько, а в тому, що ми, «олімпійці» ніколи б не полемізували з гр. «енком» (бож йому цього тільки й треба), коли б воістину «сурйозна» просвіта найшла серед своїх лідерів більш письменних і менш безславних та нудних літераторів, коли б вона свою другу невдало компілятивну статтю не доручила колективній творчості кількох «енків», а попрохала б написати одного із «аблокатів», що вміють із так званого «пролеткультівського» барахла зробити принаймні веселу бутафорію на зразок лефівської теоретичної беліберди.

Та факт, як кажуть, залишається фактом. Тому й приймаємо чергову статтю гр-на «енка», як додаткові постуляти самої «октябристської» просвіти, бож ми вважаємо за потрібне виступити ще раз. Бож цілком справедливо думають «енки», що їхні без кінця вбогі статті стали для нас за «кватирку», куди ми й подаємо свій слушний голос.

Примітки

Вольтер Марі-Франсуа (1694-1778) – всесвітньо відомий французький письменник, сатирик, філософ, історик, один з найвидатніших французьких «просвітників» і енциклопедистів 18-го сторіччя.

Овідій (повне ім’я Публій Овідій Назон; 43 р. до Р. X. -17 р. по Р. X. ) – римський поет світського життя доби Августа, автор еротичних елегій («Любовні пісні» – «Amores» та інші), мав великий вплив на літературу доби Відродження, а його «Метаморфози» (розповіді про чудодійні перетворення в світі) перекладав М. Зеров. У 8 р. по Р. X. імператор Август вислав Овідія з Риму до далекого місця Томи над Чоним морем, де він і помер.

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 85 – 86.