5

Микола Хвильовий

Перш за все він «цитнув», як і треба було чекати, Леніна за тією брошурою, що про неї ми вже говорили, і сказати до речі: дуже не на свою користь. Але така вже просвітянська логіка. Скажи про ленінську «закономірність розвитку пролетарської культури» і бухни «за рибу гроші»:

– «Сором же дехто має й не кожний наважиться викликати образи Марій».

Словом, спекулюй Гаврило – сьогодні твій день. Бо й справді: скільки тих цитат можна навитягати! Цілі томи! От хоч би з брошури: «Краще менше, та краще»:

– «В питаннях культури розгониста хапанина (чи не від «хапа» пішла?) шкідливіш за все (Ленін, очевидно, має на увазі 2 повісті й 10 оповідань за 7 місяців). Це багатьом із наших юних літераторів слід було б намотати собі гарненько на вуса».

А от із брошури «Що робити»:

– «Робітники беруть участь у виробництві соціялістичної ідеології не як робітники, а як теоретики соціялізму, як Прудони й Вейтлінги… А щоб їм це вдавалось, треба, щоб вони не входили в штучні рямці літератури для робочих, а вчились би опанувати загальну літературу».

Таких цитат навитягати багато можна. Так як же просвіта трактує наше мистецтво? Спершу вона пише свою «засаду» про його клясовість, а далі, вибачте за вираз, дає формулу:

– «Майбутнє мистецтво не може бути «созерцательним», «абстрактним», воно буде витікати з надр самого життя».

Що вона хоче цим сказати – ми вже говорили: це ідеологія нового рантьє. Але для «молодої» молоді справа йде про ідеалізм і матеріялістичний трактор із «Нечаївської комуни».

Коли це так (а це напевне так!), то дозвольте розшифрувати вбогість просвітянської думки ще однією й останньою (коли на те вже пішло) цитатою з Леніна, саме з його 5-го листа до М. Горького:

– «Я вважаю, що художник може почерпнути для себе багато корисного зо всякої філософії. Нарешті, я цілком і безумовно згоден з тим, що в справах художньої творчости вам усі книги в руки (цебто Горькому) і що беручи такого Гатунку погляди й із свого художнього досвіду й із філософії, хоча б ідеалістичної, ви можете прийти до висновку, що робітничій партії величезну принесуть користь».

Цього досить? Гадаємо, досить!

Цей клясичний уривок слід кожному молодому літераторові зробити настільною пам’яткою, тим паче, що Ленін, здається, більше ніде не говорив про художню творчість.

Але як же плутає «енко» далі, де ще він безсоромно й безпардонно оперує своєю логікою? Де його «олімпійське» перо наздожене? Як скине його привабливу машкару ?

– «Ми стверджуємо існування пролетарської культури, збудованої лише на прикладах минулого (говорить просвіта й раптом додає): «пролетарський письменник не може виховувати себе виключно на старій буржуазній літературі!».

З одного боку «лише», а з другого «не може». Коли будуєш щось на будь-яких прикладах, то й, очевидно, виховуєш себе на них. «Енко» чув дзвін, та не знає, де він. Коли я, припустім, беру за приклад лише романський чи то готичний стиль і будую дім, то це значить, що я, як художник, виховую себе в цьому стилі. Але виховавши себе на ньому й пізнавши його внутрішній зміст, я можу бунтувати проти нього. Гадаємо, що «енко» не здатний на це. Відціля й логіка: «лише» і «не може». Саме тут і дзвін. Але, на жаль, просвіта все одно не добере, в чому справа, бо вона «не може себе виховувати виключно на буржуазній культурі». Їй подавай епоху троглодитів.

І тому зовсім не дивно, що й –

– «Комплекс відбивачів пролетарського письменника повинен іти шляхом спостережень явищ сьогоднішнього дня».

Так каже Заратустра з задрипанок. Так каже «енко».

Але чому обов’язково сьогоднішнього? Чому не вчорашнього? Хіба не можна «помарити в минулих віках» і взятись за вивчення днів паризької комуни, або великої французької революції? Хіба не можна про них писати твору? Не можна? А ми й не знали! Тепер розуміємо: він буде контрреволюційним чинником і не відповідатиме «виховавчим завданням кляси».

Тоді може дозволите зазирнути в майбутнє? Не дозволяєте написати щось подібне до уельсівської фантазії? Їй-бо, буде цілком «червоним і благонадійним».

Але «енко» суворить брови й не дозволяє. Тоді ми до нього з цитатою й не з когонебудь, а з «самого» Карла Маркса:

– «Чому дитинство людського суспільства, де воно розвивалось найпрекрасніш, не повинно бути для нас вічною радістю, як ступінь, що ніколи не повториться?».

От тобі й розкоші сучасности! Але все таки чому ж це?

А тому, каже, усміхаючись, Плеханов, що мистецька вартість художнього твору визначає удільну вагу його змісту». От чому!

А в тім, ідемо далі:

– «Пролетарський письменник утворить свої «ливи-переливи душевні – навколо машин і тракторів».

Чи не «перл»? Так і пре просвітянином із кожної літери. Бож справа не в тому, що нам доведеться довго ще повозитись з плугами, справа в тому, що художня фантазія «енка» далі трактора ніяк не йде. Можна битися об заклад, що, коли ми слухаємо радіо-концерт, просвітянин, що живе в тім же будинку, «грає на грамофона».

Але годі! І так нас лають за ядовите перо.

Примітки

Подається за виданням: Микола Хвильовий. Твори в п’ятьох томах. – Нью-Йорк: Слово, Смолоскип, 1983 р., т. 4, с. 105 – 108.