4

Зинаїда Тулуб

Папірня стояла на греблі, біля ставу. Вода рухала її колеса, тому звали її посполиті паперовим млином. Хоч земля була вже вкрита першим снігом, мороз брався тільки вночі, і важка пінява вода кипіла на колесах папірні, струшуючи її аж до підвалин.

Нюрнберзький майстер-папірник побачив у вікно архімандрита і вийшов йому назустріч. Приклавши руку до серця, привітав він його складною пишномовною фразою і чемно розчинив двері перед гостями.

– Почекай, пане майстре. Ми почнемо з комори на ганчір’я. Треба показати вельможному гостеві, як і з чогo виробляється папір, – зупинив його архімандрит.

Майстер вклонився і повів їх у протилежний бік.

Ганчірник стояв у куточку двора. Кілька жінок сортували ганчірки і старанно вибивали порох.

– От не сподівався, що з такого брудного дрантя вийде білий і чистий папір, – здивовано зауважив Сагайдачний, чхнувши.

– Нун, абер не зовсім, щоб білий. Бо з брудній ганчіркен буде сірій папір на лядунки, а з чистішій – білий, бібула, на книжки. Спочатку ми їх добре варимо унд вашен, миємо, – пригадав майстер потрібне слово, – от ви самі будете подивитися.

– Ну, а як наші хлопи вивчають роботу? Чи скоро стануть вони майстрами?

– О превелебний гер абат!.. Не мошна так швидко. Вони вже потроху працюен, абер ще туже, як це сказати по ваше шпрахе… дуже тихо. Я зробіль п’ять аркуш, а он зробіль только один. У него рука шше не звікнуль, нох ніхт ангевент… Прошу сюди, тут на дворі деруть ганчіркен кручками, як звірі міт пазурі… Там багато штауб, порох, – виправився він знов і ввів гостей до низької кімнати, де весело гоготів вогонь під двома великими казанами, а повітря було виповнене смердючими випарами від ганчір’я.

– Ось тут ми варимо самий брудній ганчіркен на сірий лядунковий папір, а тут більш чистий на бібула, а тут у ночвах ми полоскаемо ганчіркен, – показував майстер, водячи гостей по кімнаті.

– Галуну купили? Додаєте? – уривчасто розпитував кир Єлисей і зазирав у кожен куток.

– Так, превелебний гер абат! Ось він у лантух. А потім, – почав він тлумачити Сагайдачному, бачачи, що той уперше в папірні, – коли ми вже виваримо ганчіркен, тоді ми кладемо їх до ступи, – ось подивіться в суміжній кімнаті. Прошу ось сюди.

Він відчинив низенькі двері, вогкі і масні від випарів, і ввів своїх гостей до ступнику, де вздовж кімнати від стінки до стінки проходили якісь горизонтальні стрижні з колод і крутилися навколо власних осей. Рухали їх знадвору водяні колеса, як на звичайному млині, тому й гуркіт води був тут гучніший і підлога здригалася, а у вікнах весь час тремтіли і дзеленчали шибки.

– Ось тут, – тлумачив майстер, вказуючи на довгі ночви, над якими низько проходили вали на дубових стрижнях. – Це так звані ступникен. Кошен з них на п’ять гнізд, а гнізда оббиті бляхою з рихвами, наче тертушки. До них мало не торкаються рубчасті рихви, набиті на вали. Коли ми накладаємо до ступників ганчіркен, тоді вали пошинайть крутитися і зубчики рихви хапають і деруть ганчіркен на шматки унд трут об бляхи. Тоді з ганчіркен робиться спошатку дрібні шматки, а потім біла рідота, наче ріденька шманд-сметанка. Ось я вам зараз покажу, як воно буде.

Він щось гукнув помічникам, і вони внесли важкі ночви, наповнені провареним і прополосканим ганчір’ям, перекинули їх в один з ступників і ввімкнули вали. Вали закрутилися в рубчастих гніздах і почали розтирати і роздирати ганчірки, і це місиво потроху ставало ріденьким білим молоком.

Сагайдачний зацікавлено дивився на роботу ступників, і йому здавалося, що вали повільно жували ганчір’я, як людина свою їжу.

– А як ви знаєте, скільки треба налити води? – спитав він.

– О, ми спошатку зважуємо сухі ганчіркен, коли з них вибито порох. На один частин ганчіркен треба дев’яносто дев’ять частин води. А найкращий папір буде тоді, коли ганчіркен зовсім чистий і коли його душе дрібно розтерто.

– Ну що, бачив? – заспішив Плетенецький. – Підемо далі.

У третій кімнаті, так званій варштубі, метушилися троє підмайстрів. Майстер вибачився перед гостями, скинув кунтуш і, залишившись в саржовій безрукавці, підперезаній фартухом, став на місце. Тоді помічники почали старанно розмішувати паперову рідину, а він узяв форму – плоский чотирикутник з густим сітчастим дном з найтоншого мідного дроту.

– Бачите, – показав він форму гостям, – на цій сітчастій формі вишито тоненьким дротом герб превелебного абата. Це – марка нашої фабрики. Паперова маса вийде навпроти цього герба трохи тоншою, унд папір буде трохи прозоріший, начеб тут хтось просякнув його жиром. Це так званий водяний знак. А зараз я буду забирати паперова рідина і зроблю аркуш.

Він зачерпнув рідини і вмить розлив її по формі рівним тонким шаром. Майстер обережно обертав і ледве помітно струшував форму, щоб вода зовсім збігла крізь сітку, залишивши на формі загуслий осад. Коли аркуш досить сформувався, майстер відхилив краї форми і передав форму валяльникові. Той накрив аркуш шматком сукна і, спритно перевернувши, поклав на дощечку сукном додолу. А майстер вже потрушував форму, на якій розтікалася нова порція паперової рідини. Сагайдачний зиркнув на годинник. Що двадцять секунд новий аркуш паперу. Швидкість роботи його захопила. А валяльник все приймав і приймав від майстра готові аркуші і перекидав їх на сукно з спритністю штукаря. За кілька хвилин виросла ціла стопа аркушів, перекладених сукном. І коли вона досягла потрібної височини, валяльник узяв її разом з дошкою і всунув під гвинтовий прес. Потім помічники обережно розклали витиснуті аркуші на тонесеньких дощечках і винесли сушити на двір.

– Це дуже добре сушити папір на дворі, – пояснив гостеві Плетенецький, – тоді папір буває біліший. Але в дощ доводиться палити груби і сушити його тут.

– О так, – підхопив майстер і, передавши форму старшому підмайстрові, скинув фартух і повів гостей далі. – Ось тут ми й сушимо унзер папір у негоду, – показав він сушильню, застановлену частими поличками від долівки до стелі. – А тут, – відкрив казан з ріденьким клеєм-желатиною, – проклеюємо наш папір, щоб на ньому не розпливалося чорнило. Бо непроклеєний папір вбирає у себе все рідке, наче губка. Варимо ми той клей з телячих ніжок та шкірок. Потім доводиться вдруге сушити папір, пресувати і глянсувати його на ковадлі великим молотом. У нас виробляється білий папір для писання, потім товстіший для малювання фарбами і сірий лядунковий. Робимо й картон на оправи книжок, абер зараз його тут немає.

Кир Єлисей слухав пояснення майстра неуважно: він знав тут кожен куток і щось підраховував у думках.

– А скажи мені, пане майстер, – заговорив він раптом, коли Сагайдачний рушив до виходу. – Що б таке вигадати, щоб папірня працювала і взимку?

Майстер знизав плечима.

– О, це душе важка справа, превелебний гер абат! Можна було б усі ганчіркен виварити і пропустити крізь ступники, поки замерз наш став, а потім витрачати паперову масу потроху, доливаючи до неї води. Але ж ми не маємо такий запас ганчіркен. Бо взимку легше збирати ганчіркен, а навесні, коли вода розтане і почне працювати на нас…

– Ні, пане майстер, це не те, – похитав головою Плетенецький. – Взимку повинні ми надрукувати силу книжок. Стільки, що й в п’ять років не могли б видрукувати. Тому й папір нам потрібен негайно. Ганчір’я знайдеться. Ми улаштуємо збирання на користь оселі. Віддамо й свою стару білизну і одіж. А ти вже вигадай, що нам діяти.

Майстер замислився.

– У Франкфурт ам Майн, де я вчився, один майстер улаштував такий механізмус, де коні крутіль колесо. Я, мабуть, пригадай, як це було, і теж улаштуй шшось подібне… Тільки треба довго думати унд випробувати різні модель… Але ж це не мій фах, не мій робота. Гер абат наймаль мене робити папір на свій готовий фабрик, а не будувати другий. Вейль це душе важкий робота, которий вартий два рази дорожче.

– Скільки ти заробляєш на рік? – урвав Плетенецький.

– Двадцять золотих флорин на рік унд один кунтуш сукняний та один кафтан шовковий та весь харч. Тут записано все. Дас їст мейн контракт, – витягнув він із стінної шафи вчетверо складений аркуш паперу.

І, надівши круглі пукаті окуляри і повільно розбираючи письмо, прочитав:

…А також належить йому вся харч монастирська за таким реєстром:

Жита чернігівської міри четвертей дванадцять; пшениці четвертей півтори; пшона четвертей півтори; сала доброго четвертей дві; яєць курячих кіп п’ять; вепря живого і свиню кормлених на господарство; горілки грітої кварт сто п’ятдесят; масла цеберку одну, сиру стільки ж, олії кварт двадцять п’ять; риби в’яленої барило одне і риби солоної стільки ж, чому і дано йому оце писання при звиклій печаті монастирській.

– Добре, – урвав Плетенецький, – Скільки бажаєш за перебудову і що тобі для цього треба?

– Якщо превелебний абат дасть мені шше двадцять великі флорин та корову молошну, я спробую зробити гаку перебудову через один і ще половину місяця. А для роботи мені треба четверо теслярів унд різний дерево та ейзен, залізо.

– З глузду з’їхав! – спалахнув кир Єлисей. – Ще двадцять флоринів! Бери п’ять флоринів та теличку.

– О нейн, – похитав майстер головою. – Я не дорого взяв. Якщо превелебний абат буде посилати нах Дейчлянд – у Німеччин – по другий майстер, це буде коштувати Печерському абатству два рази стільки. Я шесна людина, і зайвий грошей мені не треба.

І, чемно розчинивши двері перед архімандритом, дав йому зрозуміти, що це його останнє слово.

Ніздрі Плетенецького роздувалися. Найшла коса на камінь. Німець не хлоп: силоміць його не примусиш робити. Плетенецький переступив поріг:

– Добре! Будуй! Дам тобі двадцять флоринів, але щоб ти мені за два місяці вивчив наших хлопів добре робити. Накажи скарбникові заготувати новий контракт.