3

Зинаїда Тулуб

За вікном свіжий вітер шумів листом, і Горленко знов опритомнів. У кімнаті було задушно. Рана палала розпеченим залізом, а важкі й пекучі думки не давали забуття.

Що робити?

Не дорога йому з козаками, якщо король відбере в старшини права. Нема в Польщі життя нешляхтичеві. А в Горленка – діти. Невже загинуть вони і розвіються мрії вивести їх у люди, зробити вельможними й багатими?! Все своє життя збирав він гроші по шелягу. Гуртував, хазяйнував, привозив із походу багату здобич – коштовні кармазини, і шаблі з золотими держаками, і килими, над якими роками працювали невідомі жіночі руки, пофарбовані хною. Восени думав він віддати свого хлопчика до єзуїтського колегіуму, а коли він вивчиться жваво цокотіти латиною й спритно дискутувати, влучно пересипаючи свої докази цитатами з Овідія і Ціцерона, він віддасть його комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю, без яких у Польщі не проб’єш собі дороги.

І ось усі плани переплуталися, розсипалися. Якщо голота й надалі дратуватиме турків, пани з помсти доб’ються свого не тільки на Брацлавщині, а й по всій Речі Посполитій, і всю козацьку старшину позбавлять шляхетності й прав. Та їм і нема чого панькатися: хто розумніший та багатший, – сам перейшов до католицтва або до унії. Навіть сини князя Острозького, оборонця православної віри. І син Михайла Вишневецького, молодий Ярема. І багато інших. Так, патер Юстовський має рацію. Він надто делікатний, той патер. Він ніколи не нав’язує своїх поглядів. Він тільки співчутливо зітхає, дивлячись на свого учня. Хлопчик такий здібний. Невже йому роковано загинути тут, у глушині, або наложити головою в козацькому поході, або сісти на палю десь у Стамбулі?!

Хворому стало моторошно. Він голосно застогнав від болю в рані і від жагучішого болю – в душі.

– Що тобі, серденько? – підвелася Єля, пестливо схиляючись до хворого.

– Пити!.. – простогнав Горленко. – Важко мені… Душить… Відчини вікна.

Пані Єля відхилила віконницю, дала йому ковтнути холодного напою і знов лягла. І з її глибокого дихання хворий зрозумів, що вона міцно заснула.

Крізь вікно доходила свіжість ночі і скрекіт цвіркунів. Сад тихо шелестів листям, наче шепотів йому щось утішливе.

І знов замислився Горленко.

Власне кажучи, яка різниця між унією і православністю? Одна віра, одна служба божа. Тільки замість патріарха – папа римський. Та проте це байдуже. Ні того, ні того він ніколи не бачив у вічі, і ніщо не зміниться в його думках, звичках і поглядах. Але тоді сина його приймуть до колегіуму, і він учитиметься, як справжній шляхтич, а його батька ніхто не вижене з соймику, де він сидітиме поруч із воєводою і каштеляном, як рівний серед рівних. І він обиратиме короля і накладатиме veto на закони, зазнаючи «золотої вольності» й непідлеглості справжньої шляхти.

Коли б швидше видужати і тоді розірвати з минулим. Є в нього маєток, є гроші та хлопи. Перед ним відкриті всі шляхи. Він дістане почесну й корисну посаду, потім староство і закінчить свій життєвий шлях принаймні сенатором.

Щербатий місяць зазирнув у вікно. На селі співали півні, і чомусь пригадалося євангельське оповідання, як апостол Петро зрікся Христа: «Ще й півень тричі не проспіває, як ти зречешся мене».

І притамований біль знов заворушився в душі.

А що скаже наша старшина?

Дехто, мабуть, і зрозуміє, але заможніші, ті, що самі прагнуть шляхетності. А Балика плюне у вічі, вилає зрадником і собакою… Важко буде довести йому свою правоту. Хіба на власній шкурі зазнає він тягар переслідувань…

І раптом прокинулося роздратування.

Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не чернець і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати. Добре Балиці потрясати кулаками і шаблею, коли він не багатіший за першого-ліпшого посполита. Він і косить, і оре, і молотить разом із своїми пахолками. Та й зовнішністю він не дуже поступається хамові. Не те, що він, Горленко… Як він намагався вивчити всі тонкощі ґречності, всі звичаї, опанувати латинь і закони шляхетської честі! Як довго він збирав по шелягу багатство! Та й тепер він обережно ощадливий. Треба жити по-людському, по коштах – не панькатися з хлопами і татарськими невільниками, і тоді років за десять ще побачимо, хто буде багатший – він чи сам Стефан Потоцький… Наступної зими кінчаються у нього «слободи». Тоді запровадить він три дні панщини, подвоїть поволовщину, медове і всі інші данини – і тоді…

І, засмаковуючи солодку помсту, Горленко зловтішно заскреготав зубами. Хіба Балика це зрозуміє?..

Але щось боляче стиснуло груди хворому. І почуття, подібне до сорому, опекло йому лице.

Але ж нема, нема іншої ради. І невже богові не однаково, якого визнавати первосвященика – римського чи царгородського?.. Колись пересварилися вони, розділилися, і вийшло, що ті, які жили в східних землях, одійшли до одного, а ті, що жили на заході, – до другого.

Ну, а що було б, коли б його предки жили не тут, а десь у чеській землі? Був би він добрий католик, твердо переконаний у тому, що віра його свята і справедлива. Це так просто і ясно, патер Юстовський тільки висловив голосно те, що давно вже блукало в Горленковій голові.

І, ніби стверджуючи його думки, захиталися в саду тополі, нахилилися одна до однієї, наче обмірковуючи його присуд, і тихо згоджувалися із ним. Тільки одна тополя скраю довго хитала головою і щось шепотіла обурено й сердито.

«Наче Балика, – подумав Горленко, засипаючи. – Завтра поговорю з Юстовським».

Примітки

Колегіум – шляхетська середня школа.

Публій Овідій Назон – римський поет 1 сторіччя нашої ери.

Навіть сини князя Острозького – з двох синів князя К.К.Острозького Януш перейшов на католицтво, а Олександр до кінця життя лишався православним.

Син Михайла Вишневецького, молодий Ярема (1612 – 1651) справді перейшов на католицтво, але це сталося в 1631 році. В описуваний час (1615 р.) йому було лежве 3 роки.